У кожної людини є свій спосіб залишатися після себе. Хтось залишає слова, хтось - добрі справи, хтось -  картини, фотографії, музику… А хтось залишає цілий світ, до якого можна повертатися знову і знову.

     Таким був кременчуківець Станіслав Комар - військовослужбовець, художник, фотограф, творчий мрійник, а для своїх побратимів -  «Митець».

Станіслав загинув 10 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині Йому тільки-тільки виповнилося  26 років. Він мав стільки задумів, планів і мрій, стільки всього ще хотів створити… Та війна обірвала його життя.

     Але не змогла зупинити його творчість.

     29 серпня, в День пам’яті загиблих Захисників та Захисниць України в освітньо-культурному просторі « Гончаренко  центр в Кременчуці» бібліотекарі філії №2 імені Павла Житецького мали честь презентувати творчий доробок Станіслава: його картини, фотографії та книгу «Позивний “Митець”: щоденник солдата». Це особлива книга - не просто видання, а голос самого Станіслава. На її сторінках -  його записи, думки, замальовки, цифрові малюнки, фотографії, спогади та мрії.

     «Позивний “Митець”» -  це можливість побачити Станіслава не лише як воїна, а як людину, яка любила створювати красу. Він малював олівцями й на графічному планшеті, створював анімації, фотографував, цікавився архітектурою. Навіть на фронті не полишав творчості.

     Особливе місце в цій історії займає мама Станіслава -  Вікторія Стасюк.

     Вона робить усе, щоб її сина не забували. Щоб його ім’я звучало, щоб люди могли познайомитися з його творчістю, побачити світ його очима, прочитати його думки.

     Вікторія сама зібрала й підготувала до друку його щоденник, завдяки чому побачила світ книга «Позивний “Митець”». Вона презентує її та творчість сина у різних містах України, розповідає про нього там, де тільки є можливість. Книга вже потрапила до багатьох міст України та навіть за кордон.

     І навіть фотографії Станіслава мама намагається зберегти по-особливому. Світлини надруковані на металі -  незвичайний і символічний спосіб увічнити пам’ять. Наче сказати: те, що створив Станіслав, те, ким він був, -  не повинно зникнути.

     Його мама береже не просто фотографії, картини чи книгу.

     Вона береже його присутність.

     І кожна така зустріч, кожна виставка, кожна презентація - це ще одна можливість для когось уперше дізнатися про Станіслава Комара. Побачити його малюнки. Прочитати його слова. Відчути його світ.

     Бо пам’ять -це не лише згадувати тих, кого втратили.

     Пам’ять - це продовжувати розповідати про них.

     Станіслав  мріяв, творив, захищав Україну і віддав за неї своє життя.

     Тепер його творчість говорить за нього.

     І поки ми гортаємо сторінки його щоденника, дивимося на його картини та фотографі ї- він продовжує жити.

     Світла пам’ять Герою.

     Світла пам’ять Митцю.