Подорож у минуле - це не лише старі фотографії та архітектура. Це ще й... запах свіжої випічки, аромат кави, тістечок, які колись прикрашали вітрини кременчуцьких крамниць та кав’ярень.

     Тож 28 червня в абонементі філії №2 імені Павла Житецького на черговій зустрічі із циклу «Цікаві історії із запасників музею»,головна хранителька фондів Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Гайшинська повідала присутнім (а їх, не дивлячись на спеку зібралося чималенько)  про гастрономічні вподобання кременчуківців, та й взагалі українців в різні історичні періоди. 

     У ХІХ – на початку ХХ століття Кременчук був жвавим торговельним містом, де перепліталися українські, єврейські, польські та німецькі кулінарні традиції. На столах містян можна було побачити борщ, капусняк, юшку, вареники, галушки, печене м'ясо, домашні ковбаси, багато рибних страв, адже наше місто розташоване на берегах Дніпра, холодці та різноманітні каші. До свят готували фаршировану птицю, запечену шинку, пироги й здобні паляниці.

     Особливою гордістю були місцеві кондитерські та кав'ярні серед яких особливо славилася кондитерська Силаєва меню якої відзначалося вишуканим різноманіттям. Тут продавали каву-глясе, каву по-східному, какао-десерт, гарячий шоколад, ніжні еклери, бісквітні та медові тістечка, безе, мигдалеві ласощі, шоколадні цукерки, марципани, фруктові желе, пряники та знамениті французькі тістечка «Пті-фур», торт «Захер» та «Естерхазі». Все це  вже тоді було справжнім символом міської моди.

     Алла Гайшинська розповіла, що не збереглося жодної фотографії  кременчуцьких ресторанів, і припустила, що всі кременчуцькі ресторани розташовувалися при готелях. Бо окремий ресторан просто не був би рентабельним.  А готелів в Кременчуці, та й в Крюкові було дуууже багато. Тільки на вулиці Херсонській, нині Лейтенанта Покладова, налічувалося 5 готелів. В ресторані було меню - одне «європейське» з вишуканими стравами, інше місцеве.

     Поговорили і про улюблені борщі Тараса Шевченка: борщ затовчений салом і заправлений пшоном та борщ із сушеними дніпровськими карасями.

     Дізналися, що козаки ніколи не варили борщу, заправленого томатом, бо тоді просто ще в Україні не було помідорів.

     А тепер - цікавинка!

     Чи знаєте ви, звідки походить вислів «ходити під мухою»?

     Сьогодні так говорять про людину, яка трохи напідпитку. А виник цей вислів ще кілька століть тому. У шинках відвідувачам часто наливали зовсім невелику чарку ( таку чарочку ми сьогодні могли споглядати  витеж її можете побачити на одній із світлин) міцного напою - настільки маленьку, що її жартома називали «мухою». Випивши одну таку чарчину, людина була ще тверезою, але вже трохи веселішою. Звідси й народився вислів «бути під мухою» - тобто перебувати у легкому хмільному настрої.

      Історія міста складається не лише з великих подій, а й зі смаків, ароматів, кулінарних традицій та цікавих мовних висловів. Саме такі, на перший погляд, дрібниці допомагають нам краще відчути атмосферу старого Кременчука і зрозуміти, як жили його мешканці понад століття тому.

А яку старовинну українську страву ви й сьогодні із задоволенням поставили б на свій стіл? Пишіть у коментарях!

      В цій статті ми ділимося з вами невеличкою частиною того, про що дізналися на зустрічі. Хочете знати більше - слідкуйте за нашими анонсами та приходьте на заходи, повірте, отримаєте надзвичайно цікаву інформацію  подану пані Аллою у її неповторній, притаманній лише їй манері - легко, дотепно, емоційно та захопливо, адже вона  вміє майстерно поєднати історичні факти з цікавими деталями, гумором і живими історіями. 

     Дякуємо Кременчуцькому краєзнавчому музею, директору Артему Рясі, головній хранительниці фондів Аллі Гайшинській за співпрацю.