24 серпня. 

     Для кожного українця це не просто дата в календарі, а символ волі, незламності та єдності. Це свято — День Незалежності України, що уособлює прагнення народу жити у вільній, суверенній державі. Сьогодні, як і багато поколінь тому, ми продовжуємо виборювати цю незалежність, але тепер зі зброєю в руках.

     Історія цього свята починається з епохальної події. Саме 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Цей документ став не просто декларацією, а визначним кроком до реального суверенітету. Через чотири місяці, 1 грудня 1991 року, 90% громадян на всеукраїнському референдумі підтвердили своє прагнення жити у вільній та незалежній державі. Вони сказали світові: "Ми — українці, і ми самі будуємо свою долю".

     Велику роль у становленні незалежності відіграв Кременчук. Це місто стало справжнім осередком опору та демократичних змін. Ще задовго до офіційного проголошення Незалежності Кременчук уже жив духом свободи.

     У 1989 році робітники Кременчуцького автомобільного заводу (КрАЗ) вчинили нечуване — вони зупинили головний конвеєр. Це був акт непокори компартійній системі, протест проти затримання кандидата в народні депутати СРСР. 

     Також Кременчук був містом, де багатотисячні мітинги відбувалися мало не щотижня. Громадянська активність тут була настільки потужною, що саме вона відіграла вирішальну роль у перепрофілюванні нещодавно збудованого заводу білково-вітамінних концентратів, який загрожував екології міста. Громадськість тоді здобула велику перемогу, довівши, що її голос має силу.

     Саме Кременчук став першим містом у Центральній та Східній Україні, де активісти підняли на щоглі біля міськради синьо-жовтий стяг, тоді як на будівлі ще майорів червоно-синій прапор. Це був не просто символ, а виклик і заявка на майбутнє.

     Цікаві події тих років детально описані в монографії безпосереднього учасника тих подій Олександра Веніаміновича Уріна «Народження і гартування демократії в Кременчуці під час боротьби за незалежність України (кінець 80-х — початок 90-х років ХХ ст.)». 

     У книзі, зокрема, приділяється особлива увага консолідації демократичних сил, що відстоювали свободу слова народного депутата Вадима Бойка, який трагічно загинув 14 лютого 1992 року. Це дослідження допомагає заповнити «білі плями» історії Кременчука, показуючи, як боротьба за свободу народжувалася і гартувалася на місцевому рівні.

     Особисті спогади автора прідкріплюються архівними документами, публікаціями у засобах масової інформації.

     Якщо ви прагнете дізнатися більше про те, як Кременчук боровся за свою демократію та незалежність, запрошуємо вас до бібліотеки.