Українська кухня — це така ж культурна спадщина українського народу, як і його мова, література, мистецтво. 

     Вона в певній мірі є відображенням не тільки історичного розвитку українського народу (адже створювалась протягом багатьох століть), а й його звичаїв, традицій та культури. 

     Це справжній здобуток, яким можна пишатися, і який не слід забувати. Так, деякі страви з плином часу трохи призабулися. Але, яке ж це задоволення відкривати їх заново - розшукувати назви та рецепти за спогадами чи в книжках. 

     І це можуть бути не лише кулінарні книги, наші письменники радо описували страви українців і в своїх художніх творах. 

І перший, хто спадає на думку – це неперевершений знавець народного побуту й  колоритної національної кухні українців XVIII століття - Іван Котляревський, який в поемі «Енеїда» описав багатство страв української кухні. 

     Серед безлічі традиційних наїдків українців особливе місце займає борщ, бо їдять його і на свято, і щодень. А ще це своєрідний символ домашнього затишку, родинного тепла. Щось таке вічне, що незмінно передається в родині від старших до молодших.  Кайдашиха  із повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» повчала свою невістку Мотрю: «Зараз встану та покажу тобі, як борщ накладать». 

Сало також займає почесне місце на сторінках «Кайдашевої сім’ї»: «В хаті було тихо, тільки в печі на жару шкварчала ринка з вишкварками так сердито та голосно, неначе кричало десять бабів разом, вхопившись за коси. Сало шипіло, як змія, булькотало, кувікало, як свиня в тину, ґеґотало, як гуска, гавкало, як собака, пищало, скреготало, а далі ніби завило: ґвалт, ґвалт! Ринка, вся промочена салом, зайнялась. Сало загуло й підняло здоровий огняний язик, лизнуло челюсті і загуло вітром в комині». 

     Смачно описував борщі і Григорій Квітка-Основ’яненко у повісті «Пан Халявський». Всіх назв борщів і не перерахувати! 

     

     Із спогадів сучасників відомо, що Іван Франко був неабияким кухарем. Розповідали, що він часто готував кулешу та компот, до того ж майстерно варив каву-меланж, так звану двоповерхову каву з молоком (або збитою сметаною, вершками),  до якої обов’язково мала бути свіжа випічка. Тож тема їжі не могла не бути присутньою в творчості письменника і «смачні» епізоди часто трапляються у творах Франка. В оповіданні «Пироги з чорницями» письменник дуже майстерно описав процес приготування вареників, які в Галичині звикли називати пирогами, також не оминув і тему чаювання. 

     Але, мабуть, одними з найзгадуваніших українських народних страв на сторінках художніх творів є галушки та вареники.  Та краще, ніж Микола Гоголь в повісті «Ніч перед Різдвом», про них не сказав ніхто: «Коваль не без побоювання відчинив двері і побачив Пацюка, що сидів на долівці по-турецькому перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками. Ця миска стояла врівень з його ротом, і він сьорбав юшку, хапаючи часом зубами галушки. «Пацюк роззявив рота: подивився на вареники і ще більше роззявив рота. Тоді вареник вискочив з миски, шубовснув в сметану, перекинувся на другий бік, підскочив вгору і якраз потрапив йому в рот». 

     Минає час, але галушки як і раніше, посідають чинне місце і на столі українців, і на сторінках сучасних творів.

Так, Григір Тютюнник у новелі «Три зозулі з поклоном», описуючи обід Карпа та Марфи, пише: «А Карпа хоч викинь. Сидить, у стелю дивиться. Або у вуса дме, то в один, то в другий — розпушує. То я йому галушок миску гарячих (він їсти страх любив), ложку в руки — їж, Карпе! I тьопає, як за себе кидає. Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі як не погасне. «Я, —  каже, — картоплю в галушках люблю. Картоплі треба більше кидать у галушки». 

     Отакі літературні кулінарні шедеври розмістилися на поличках нашої гурман-виставки «Самі їли і нам веліли!», що організована в абонементі філії №2 КЗК КМБ. 

     Запрошуємо на гостину всіх поціновувачів української літератури та української кухні!