Григорія Квітку-Основ'яненка називають першим українським прозаїком, основоположником художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі, одним з видатних письменників дошевченківського періоду. Народився він 29 листопада 1778р. у селі Основа біля Харкова. То ж класику вже виповнюється 245 років. 

       Починав писати російською, змішаною, наприклад, про Шельменка-денщика, згодом все більше українською мовою. Його повість українською “Маруся” стала подією в літературному житті: загальне захоплення публіки, одностайне схвалення  літературних критиків і колег-письменників. “Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як може, ніхто на всім світі. Ваша “Маруся” так мені про вас розказала, що я вас навиліт знаю”, - писав Т. Шевченко в листі до Г. Квітки-Основ’яненка. 

       Григорій Квітка брав активну участь у громадській роботі Харкова. Був активним учасником літературно-музичних вечорів, очолював Харківський професійний театр, який саме відкрився, дбав про його український репертуар. Переймався охопленням освітою якнайбільшої кількості дітей, заснував інститут шляхетних дівчат та був його управителем (це був перший навчальний жіночий заклад в Україні). Письменник виступив одним з редакторів та засновників першого українського журналу в Харкові,  був одним із ініціаторів відкриття публічної бібліотеки в Харкові, вивчав життя народу, був видатним українським етнографом. Список діяльності — дійсно вражаючий. 

       В дитинстві Квітка дуже хворів, та так, що утратив зір і до п'ятирічного віку лишався сліпим. Його зцілення сталося під час поїздки з матір'ю в сусідній Озерянський монастир на прощу. Цей випадок залишив глибокі сліди в душі дитини та пізніше, разом з іншими чинниками, зумовив знаменну подію в його житті, а саме — вступ до монастиря. А з очима Квітці все ж не дуже щастило: згодом він таки втратив ліве око під час феєрверку. 

      Малим Грицько був особисто знайомий з мандрівним філософом Григорієм Сковородою. Звісно, це мало великий вплив на особистість Квітки-Основ'яненка. 

“Нечуєве народне слово”. 

      Ще один ювіляр листопада — Іван Нечуй-Левицький — один з найвидатніших українських прозаїків реалістичного напряму, великий майстер української прози. В цьому році відзначаємо його 185-ліття. 

       Був людиною енциклопедичних знань. Знав кілька мов. Понад двадцять років викладав у семінарії та гімназіях Польщі й Молдавії. Після виходу у відставку жив у Києві й займався тільки літературною працею.

       Не так просто було стати письменником того народу, в якого відбирали право на рідну мову. Проте Нечуй збагатив літературу образними засобами та новими жанрами, створив короткі оповідання, нариси, великі повісті і романи, побутові комедії, історичні драми, театральні рецензії, історичні а мовознавчі праці. Його твори люблять, читають, екранізують, ставлять в театрах, цитують. Хтось цінить за історичні романи “Князь Єремія Вишневецький” чи “Іван Виговський”. А хтось зачитується його побутовими повістями, такими, як “Кайдашева сім'я”. У цій повісті легко впізнати будні багатьох українських родин. Тут усе як в житті: сміх і сльози, пристрасть і прикрощі, мрії, що розбиваються об землю, і найголовніше — всепереможна любов. 

      Запрошуємо до бібліотеки переглянути виставку та взяти уподобану книгу.