Час з 1 вересня і до Пилипівського посту (28 листопада) в Україні був часом сватання і весіль.
А також часом дівочих вечорниць, ворожіння і примовлянь на жениха зі звертанням до всіх святих, що могли забезпечити щасливу жіночу долю. Раніше казали: "До Дмитра дівка хитра, а по Дмитру — хоч комин витри”, бо після свята св. Дмитра (8 листопада) весілля грали вже не часто, найчастіше все ж на Покрову.
А якщо свати десь забарилися, то не гріх було й поворожити.
Увечері напередодні Покрови радили набрати у миску води і читати над нею промову:
На небі зірки хороводяться,
На землі всі парами водяться.
Благослови, Боже, й мене на шлюб теж.
Благослови на вінчальний вінець.
Поклади моєму дівоцтву кінець.
Після цього потрібно було умитися наговореною водою і витерти лице сорочкою коханого або просто чистою чоловічою сорочкою. А лягаючи спати, загадати, щоб у ві сні наснився суджений.
А ще дівчатам, що мріяли про весілля, радили встати 14-го на світанку, піти у церкву і повісити свій кращий (вишитий власноруч) рушник на ікону Покрови. Або поставити свічку перед іконою Богоматері та попросити її допомогти.
Кажуть, що ця традиція з рушниками жива й досі.
(Книга Лада Лузіна. Чарівні традиції українок. - Харків: Фоліо, 2018 знаходиться у відділі абонементу ЦМБ)
