В третю неділю травня ми традиційно  згадуємо жертв політичних репресій в Україні.
  Кількість жертв цих страшних подій важко визначити, це величезні цифри. Терор та політичні репресії  вразили майже все українське населення: вчених, політиків, військових, інтелігенцію та робітників.
  За період 1937-1938 років було винесено 198918 вироки, із яких 2/3 було засуджено до розстрілу.
  Розмова піде про двох  українських політв’язнів – це Левко Лук’яненко та Василь Стус.


  «Я дав обітницю небу здобути Україні волю» – ці слова належать Левку Лук’яненку (1928-2018) – українському дисиденту та правозахиснику, політичному та державному діячу, Герою України. Як представник української республіканської партії  до останнього подиху боровся за незалежність України та за права її громадян.
  Він був Академіком Академії наук вищої школи України, Почесний доктор права Альбертського університету. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого за активність і наполегливість у донесенні до світової спільноти правди про голодомор в Україні.
  Автор книг «Незнищенність», «25 років. Заповіти незалежності України», «Де ти доле України?», «Сповідь у камері смертників».


 









  Василь Стус (1938-1985) – український поет-дисидент, політичний в’язень, перекладач, публіцист, Герой України. Нагороджений премією України ім. Т.Г. Шевченка в галузі літератури. Його боялася радянська влада, боялася за правду.
  Він залишив нам власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури. Поет  зазнав репресій з боку радянської влади, творчість його була заборонена, а сам він засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.
  За своє коротке життя він залишив 6 томів творів, більшість з яких перекладено на англійську мову та надруковано на Заході.
  Відомі вірші  В.Стуса «Безсонні ночі», «Сто років як сконала Січ», «Дума  Сковороди».