"Ще безтривожно ходять по місту ті, які вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточеннях, горітимуть у кремаційних печах концтаборів, штурмуватимуть Будапешт і Берлін; ще стоїть на узвишші посеред міста сірий масивний БЧА -  Будинок Червоної Армії, де згодом на місці, розчищеному від руїн, буде запалено вічний вогонь на могилі Невідомого солдата.

Ще все як було.

Ще — розбрівшись з самого рання по парках, по бібліотеках, позабиравшись у спорожнілі аудиторії на факультетах — сидять над конспектами студенти, готуються до останніх екзаменів.

Двоє їх сидить, забарикадувавшись в порожній аудиторії істфаку...”

Цьогоріч виповнюється вже 60 років з часу першої публікації роману Олеся Гончара "Людина і зброя” - роману про людину на війні, а ще про молодість і кохання. Ця книга (певною мірою автобіографічна) про харківських студентів, які добровольцями пішли на фронт. "Написати цю книгу підказав мені мій обов’язок перед товаришами, перед тими, хто на зорі своєї юності, в розквіті сил гинув на вогненних рубежах сорок першого року...”, - так сказав письменник про задум роману. 

За роман  "Людина і зброя” Олесь Гончар удостоєний Шевченківської премії 1962 року.

Чому людство не враховує найжорстокіших уроків історії? - тема, актуальна і нині. Щира і відверта сповідь схвилює читачів різного віку.

Запитуйте книгу після карантину у відділі абонементу ЦМБ.