Відділ абонементу ЦМБ, в рубриці «Мандруємо книгою», продовжує подорожувати надзвичайною і за змістом, і за оформленням книгою Наталки Лещенко та Руслана Павлюка «Українська культура».
Ця книга буде для вас незабутньою мандрівкою шляхами української культури! Захопливі статті, яскраві світлини, стародавні документи й легенди – усе це зачаровує і надихає на пізнання традицій та звичаїв наших предків.
Сьогодні ми будемо знайомити вас з розділом - «Ремесла та мистецтво»Частина 1: Мистецтво
«Не те талант, що лежить, а те, що біжить» - приказка про те, що здібних людей талант жене до праці.
Народна музика .Сільська музика.
Без танців і співів українці не уявляють собі ні буднів ні свят, то ж і музики були чи не в кожному селі. Зазвичай це були родинні гурти, у яких найвправніший, батько приміром, грав «першу» скрипку,
хтось з синів грав на «вторі» - другій скрипці,чи на «баску», навіть дитина вже грала, а третій грав на бубні, інша назва якого «решето». Оце такими і були троїсті музики.
Щоправда, склад музичних інструментів різнився. На Гуцульщині, Поділлі, Полтавщині й Чернігівщині цимбали були поширені ще в середині XIXст., а на Київщині й у середині XXст. були знаним музичним інструментом:
"Здорові були,
Що до нас прибули,
Зі скрипками, цимбалами,
З молодими боярами".( с.Чапаївка, Київська обл., запис середини XXст.)
А вольні капели на Поділлі вже мали у своєму складі флейту і кларнет: дві скрипки, бас, флейта і кларнет.
Із серединиXIXст. В Україні з’являється гармошка. І троїсті музики на селі у XXст.вже мають у складі скрипку, гармонь, бубон ( хутор Буряківщина, Великобогачанський р-н, Полтавська обл..)Музики не були професійними музикантами і жили з господарства, а музикування приносило додатковий заробіток.»Бо як виходили музики з дому грати по весіллях, то поверталися за два-три тижні: до господарства і додому не навідувалися, поки сезон весіль не скінчиться».(с. Телешівка, Рокитнянський р-н, Київська обл..).
Хотіла мене мати
За музику заміж дати,А з музики, як з маляра,
Нема дома господара!
Грали музики різних мелодій «до слухання», «до співу» і «до танцю».Наприклад, про «Санжарівку» є згадка в «Енеїді»(1798) Івана Котляревського:Санжарівки на скрипці гралиКругом дівчата танцьовали,В дрібушках, в чоботах, в свитках.У повісті Г.Квітки-Основ’яненка «Маруся» згадано «Горлицю»: «Троїста музика гра, що є духу: риплять скрипки, бряжчать цимбали, а замість баса сам скрипник крізь губи гуде та прицмокує…». Сьогодні «Горлицю» можна почути у виконанні «Гуляйгороду», музиканти якого прейняли цю мелодію на Полтавщині від старих музик.
Наостанок наведімо жартівливий діалог весільних музик:
« Скрипка, йдучи на весілля раденько співала:
І нап’ємось і наїмось!А бас гудів:
Побачимо, що там буде!
Йшли музики з весілля – скрипка плакала й тужила:
І не пили, і не їли – животики поболіли!
А бас гудів:А я казав, що так буде.
Що про нас усі забудуть!( с.Михайлівка, Вільнянський р-н, Запорізька обл.)
Кобзарство.
Поговоримо про кобзарів, бандуристів та лірників.
Струни мої золотії,
Заграйте мені стиха,
Ачей, козак-нетяжище,
Позабуде лихо.( з підпису народної картини «Козак-бандурист»)
Українцям було складно стверджувати культурну самоцінність протягом останніх шести століть. Однак нам стало сил зберегти неперерваною традицію епічних співців-музикантів, що акумулювали в собі духовні й моральні орієнтири традиційної української культури.
Старосвітська кобза – це музичний інструмент овальної симетричної форми.«Єсть випуклий і зі споду подібний до видовбаного гарбуза»,- так описує кобзу Остап Вересая відомий український композитор і дослідник. Старосвітська бандура може бути й різної форми ( як овальної, так і круглої).Грають на ній дещо інакше, ніж на кобзі: інструмент тримають вертикально, струни бандурист перебирає, не притискаючи як на гуслях. Різнить бандуру від кобзи і кількість струн на грифові та приструнків по деці.
Дослідники вирізняють три способи гри на бандурі: чернігівський, який взяла за основу і трансформувала сучасна академічна школа, полтавський та зінківський. За останніх двох способів гри інструмент майже притискають до серця, завдяки чому струни можна перебирати обома руками.Обидва інструменти виготовляли з суцільного шматка дерева, приміром верби.
Старосвітська ліра відома по всій території України. Сучасні лірники у 80-х рр. XXст. засвоїли виконання пісні із «вуст в уста». Цей метод майстри перейняли від останнього представника цехових братчиків – Івана Власюка з Волині, який іще в середині XXст. заробляв собі харч, ходячи від села до села. Українська ліра обрисами схожа на скрипку. Тільки замість того, щоб водити смичком взад-уперед, лірник крутить коліщатко, яке торкаючи струни, добуває з них бурдонний звук. А мелодію лірник виграє на клавішах, які притискає до струни-«співаниці».З архівних джерел XVII- XVIIIст. відомо, що на кобзі, бандурі, лірі вміли грати професійні музиканти та козаки.У XIXст. лірники та бандуристи, якими ставали зачаста незрячі чоловіки, об’єднувалися у професійні цехи ( у селах) і братства ( у містах). Сьогодні ці народні інструменти жваво опановує молодь та українська інтелігенція. З’явилися уже й новітні професійні цехи: Київський, Харківський, Львівський, Одеський.
Далі буде…
