Чорнобиль… Це тяжкий біль втpат, надія, що тpагедія не повтоpиться, щира вдячність геpоям, що стали на захист Життя, віpа в неодмінну пеpемогу людської  Волі та Розуму.

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає,

Годинник життя безупинно іде…

Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає…

Олена  Матушек

Ось уже тридцять чотири роки минає від тієї жахливої ночі з 25 на 26 квітня 1986 року, коли о першій годині 23 хвилини над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велике вогнище.

Аварію на Чорнобильській АЕС досі називають найбільшою техногенною катастрофою в історії мирного атома  Те, що сталося 26 квітня 1986 року, стало локальною катастрофою з глобальними наслідками.

Чим для України був Чорнобиль? Національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки. Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки і проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності. Радянська система не дозволяла поширювати інформацію про попередні аварії навіть серед фахівців. Це зробило нову масштабну аварію неминучою. Сьогодні реактори чорнобильського типу вже не будують, але авторитарні режими, які тримають повний контроль над інформацією, усе ще існують. Зрештою, і в Україні досі виробляють майже 50 % усієї електроенергії на атомних станціях. Нам є чим поділитися зі світом стосовно досвіду Чорнобиля, але є над чим задуматися і самим.

У книзі "Чорнобиль: Історія трагедії" український історик Сергій Плохій зібрав інформацію про катастрофу на ЧАЕС, яку раніше ніде не публікували.

За словами самого автора, ця публікація є першою історією чорнобильської катастрофи від вибуху аж до закриття станції в грудні 2000 р. Закінчується вона розповіддю про спорудження нового саркофагу над пошкодженим ректором у травні 2018 р.

 Після подорожі у чорнобильську зону історик вирішив написати книгу «для тих хто хоче зрозуміти що ж сталося 26 квітня 1986 р. та у наступні дні, місяці, роки». Після Революції Гідності українці та іноземці отримали безпрецедентний доступ до раніше засекречених архівів КДБ. Цей факт став ще однією спонукою для С. Плохія написати історію Чорнобиля.

Відомо, що однією із перших країн, що зафіксувала радіоактивну хмару з СРСР, була Швеція. Детальніше про це йдеться у вступі до книги. У першому розділі С. Плохій описує життя тодішнього директора Чорнобильської атомної електростанції (далі ЧАЕС) Віктора Брюханова, історію самого міста Чорнобиль, основні етапи спорудження АЕС. Автор подає також історію Прип’яті, міста яке за радянськими мірками було дуже комфортним для життя: «У середині 1980-х рр., у більшості міст СРСР майже неможливо було купити сир чи ковбасу, але ці продукти були доступні в Прип’яті».

«Чорнобиль» − це насамперед історії людей пов’язаних із катастрофою 1986 р. та її наслідками. Героями книги стали: співробітники ЧАЕС, пожежники, журналісти, прості люди, мешканці Прип’яті та навколишніх сіл.

Розділ із промовистою назвою «Пекло» шокує деталями про події, що сталися в доленосну ніч, як на самій станції так і в Прип'яті. У день аварії 132 особи – пожежники, оператори та інженери станції − опинились у прип’ятській лікарні з ознаками ураження радіацією. С. Плохій відзначив, що «Персонал головної лікарні Прип’яті був готовий до всього, окрім радіоактивного отруєння».

Окремий розділ книги присвячений опису спроб радянського керівництва приховати те, що відбулося на ЧАЕС як від світу, так і від власних громадян.

Подає  С. Плохій і статистичні дані про наслідки Чорнобиля. Згідно із звітом ООН  4 тис. людей померло в результаті катастрофи 1986 р., Грінпіс (GreenPeace) подає ще більш шокуючу цифру – 90 000 смертей.

В епілозі американський дослідник виділяє дві основні причини, що на його думку, спричинили жахливу трагедію: поряд із порушенням персоналом станції техніки безпеки  С. Плохій відзначає, що: «чорнобильський тип реактора був зведений радше для створення атомної бомби, а не для мирного атома».