Амеліна В. Ю. Вікторія Амеліна – письменниця, громадська діячка, волонтерка, засновниця Нью-Йоркського літературного фестивалю, яка загинула від травм, отриманих під час ракетного удару росіян по Краматорську.
В романі зображено історію однієї радянської родини: старого полковника, кількох поколінь жінок і пуделя Домініка. І пес, і люди почуваються ніяково у невеличкій львівській квартирі, де жив раніше ... Яка різниця хто? Камені не розкажуть. Або розкажуть — якщо маєш собаче чуття. Та хіба є історії, які допоможуть — полковнику зі сходу України чи хоча б його псові — нарешті відчути себе вдома у Львові 90-х?
Здається, до чужої скрині вже ніколи не підібрати ключа. Вже ніколи не відпустити штурвал винищувача. Ніколи ні пес, ні стіни не приймуть нових господарів. Але буває, чужа таємниця виявляється й твоєю також. І, можливо, героям цієї історії таки вдасться віднайти дім.
Готові до чесної розмови про інакшість? До обговорення того, що люди не завжди здатні приймати в інших — або і в самих собі.
Вітиліго, синдром Туретта, алопеція, гемангіома — герої цієї книжки готові розповісти про те, що їх вирізняє. Тож у вас є нагода поговорити з тими, хто гостро відчув на собі увесь біль від неприйняття рис, які не від них залежать. Їхній досвід доводить, що головне — насамперед навчитися любити себе, незалежно від того, що кажуть інші.
Ця книжка — відверта сповідь про щоденну боротьбу тих, хто потребує прийняття і підтримки. Тут усе правдиво і щиро. Тут нарешті звучить голос тих, хто зазвичай прагне бути непомітним.
Винничук Ю. П.Совєти хазяйнують у Львові, містяни змушені миритися з нестачею найнеобхідніших товарів, а Марко Крилович досі працює на НКВД. Попри попередні успіхи, йому ще не довіряють — і він мусить пройти своєрідну посвяту, вбивши ворога влади. Щоправда, Маркові набагато краще вдається інше: розплутувати химерні історії, балансувати між різними силами й спокушати жінок. Чи встоїть перед ним досвідчена агентка, разом з якою Марко вирушить у Танжер, щоб відшукати контрабандні алмази?
За детективною історією Юрій Винничук показує панораму життя Львова у перші роки совєтської влади. Тут і партійні чистки, і війна у Фінляндії, і переселення німців. І, звісно, до болю знайомі пропагандистські прийоми, що відтоді майже не змінились.
Все життя їй казали, що вона слабка й негарна. Все життя за нею доглядали, але не любили. Все життя вона вважала себе зайвою та поводилася тихо, як мишка, щоб не обтяжувати собою родину.
Але одного дня все раптом змінилося, і Ельза опинилася в новому, невідомому їй світі. Їй довелося багато працювати, опиратися голоду та підтримувати близьких людей. Кров піонерів Дикого Заходу, що до часу тихо текла в жилах розніженої дівчини, в лиху годину далася взнаки. Виявилося, що Ельза не з тих, хто легко здається.
Дерманський С.Сім’ю Ковальчуків важко назвати якоюсь особливою. Мама, тато, двоє діток. Щоправда, старший син, Андрійко, й досі не розмовляє. Принаймні, у цьому впевнені всі, хто його знає. А меншій, Марійці, бракує друзів і батьківської уваги. В татка на роботі все летить шкереберть, а мама просто хоче, щоб усе було добре. Звичайна сім’я, звичайне життя... І ось одного дня довкола починають коїтися дуже дивні речі. І що далі, то дивніші й небезпечніші. Може б, усе якось владналося, якби, наче сніг на голову, на них не звалилася бігова лошиця Мері, а за нею криничник Мефодій і підступний пан Вихиляс...
Задовго до анексії Криму вона зрозуміла, що українка. Ані дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стала цьому на заваді. Дитяча дружба із кримською татаркою і знайомство з цією культурою стало зерном, яке згодом переросте у пошук себе і власної національної ідентичності.
У романі переплелися кримськотатарська культура, українська література і родинні таємниці. Разом з головною героїнею і її подругами киримли Аліє й українкою Альоною читач проходить довгий шлях від дитинства дівчат аж до анексії Криму Росією.
Серед кримчан побутує приказка: «За Перекопом землі немає», мовляв, байдуже, що діється за перешийком, на материку. Роман Анастасії Левкової показує, що земля є з обох сторін Перекопу. Тільки варто її пізнати і зшити — відкрити материк для Криму, а Крим для материка.
