Василь Биков почав війну сімнадцятирічним юнаком. Після закінчення Саратовського піхотного училища він воював командиром взводу. Доводилося й наступати, і відступати, і оборонятися, оточувати і виходити з оточення. Воював у складі армійського інженерного батальйону. Брав участь у боях за Кривий Ріг, Олександрію, Знам’янку. У 1944р. Сім'я отримала повідомлення, що командир взводу В. Биков загинув смертю хоробрих у бою. Але взводний вижив і воював далі в Румунії, Угорщині, Австрії, був нагороджений. 19 червня 1945-го йому виповнився 21 рік.
Через роки Василь Биков знову повернувся на війну, щоб зустрітися з нею впритул, щоб почути важке дихання людини, яка біжить поруч по схилу висоти в атаку, схилитися над молодим лейтенантом, який помирає від ран посеред голого поля, побачити зірки в небі з дна окопу. .... Він вважав своїм обов’язком розповісти правду про війну в ім'я тих, кого вже давно немає, але хто продовжує жити в пам'яті солдата, в пам'яті народу.
Популярність Василю Бикову принесла повість « Третя ракета»,написана в 1962 році. У 60-х роках публікує повісті «Альпійська балада», «Мертвим не боляче».
В 70-х роках - «Сотніков», «Обеліск», «Дожити до світанку», «Піти й не повернутися».
У творах Бикова мало батальних сцен, ефектних історичних подій, але зате йому вдалося з вражаючою точнісю передати відчуття рядового солдата на великій війні.
Усіх, хто зацікавився творчістю відомого білоруського прозаїка, найкращого майстра воєнної прози, запрошуємо до бібліотеки.
