Все у сніжній заметілі,
Ніби зграя налетіла,
Все навколо стало біле:
Гай і поле і село.
Безпорадно в вікна стука
Невгамонна завірюха,
Стихне лиш на мить і слуха…
Б’ється пташкою в вікно.
Гірко плаче і голосить,
То заметами заносить,
То немов притулку просить –
До оселі припада,
Та ніхто не відгукнеться,
З вікон тихо світло ллється,
Ніби з віхоли сміється,
Як в пітьмі вона рида.
А на ранок – ні стежини,
Ледь видніються хатини,
Замела все хуртовина –
І не видно ні душі.
Страшно вийти із хатини
Без чобіт і кожушини,
Щоб прокидати стежину,
Де стелились спориші.
30.11.2014
