Я стою на розі у свого життя,
Та усі дороги ведуть в небуття,
Повернуть не можна – позаду стіна,
А вперед дивлюся – темрява німа.
Позаду любові биті кришталі,
Попереду бачу ночі самоти.
День минає швидко – ніщо не болить,
Ніч – жахає душу, розпачем бринить.
Яким мені зіллям тую ніч приспать,
Щоб серце і душу більше не карать.
Як примусить серце любов подолать,
Розум, як умовити душу научать.
Научать тихенько, щоб бридкі слова
Не чіпали серденька, як та полова,
Щоб серце сльозами не вмивало ніч,
Бо на сонці сльози, вже не певна річ.
Розум, ти ж розумний, знаєш, що і як,
Розтлумач життя моє, але без натяк,
Щоб все зрозуміли – серце, душа й я,
Щоб життя любили, бо воно життя.
