Духовності і гідності носій,
З криниці мудрості черпав натхнення,
Наш Симоненко, наш творець Василь –
Син невмирущий, славен в сьогоденні.
Синівською любов’ю він любив
І рідну неньку, й неньку-Україну.
В сорочці полотняний все ходив,
Пишався тим, що є з народу сином.
І важко й легко ніс він по землі
Свій дар священний – поетичну ношу,
Проблеми турбували чималі,
А він змітав їх, як дрібну порошу.
Та в двадцять вісім коротеньких літ
Закрилися навіки мудрі очі,
Не надивився він на білий світ
Прощався з ним назавжди, неохоче.
Хоч у землі священній його прах,
Такі як він – ніколи не вмирають.
Вони у пам’яті людей в віках
Вони живі… І їх не поминають.
21.01.2015
