У в’язниці осені ясній

Золотіє і печаль іржава.

Не сльозами, вересню, рясній –

Загоряйся і сіяй віршами!

Посміхаюсь тепло-золотим

Коридору, камерам і нарам.

Барва сяє карму солодить,

І стає життя легким і вдалим.

І веселим. Літечко, пробач,

Бо душа за почуттям не плаче,

Бо жартує добрий наглядач,

І сміються лагідно-ледачі.

Вистачає сил на синій таці

Занести сюди плоди і квіти,

Свіжі, пишні. Літечко, забудь,

До вподоби в осені сидіти.

Бо зі мною в камері живуть

Не бандити дикі та сердиті.

Тут – еліта. Лірики, я – свій!

Співаки, художники, я – з вами!

У в’язниці осені ясній

Покарання сміхом і піснями.

А думки ніхто не стереже.

Ох, і загуляємо,еліто.

Все душі дозволено, лише

Літо заборонено жаліти.

Сумувати буду не дарма,

Бо журба заручена зі мною,

Бо весела осені тюрма –

Перевалочна перед зимою,

Злою і жорстокою зимою.

Осінь міцно піснею сумною,

Псом-осою намертво трима.