Опадають у пам'ять уперто сніги,

Замітає майбутнє брутально снігами.

І стежини до тебе у тьмі не знайти.

І шукати до інших мені не цікаво.

Не читаю, і ліра – зітліла, німа.

У мені, чи у небі мовчання причина.

І у залі погаслій Пегасу нема,

І зима з усіма музами розлучила.

Не дави, зимонька, муками, а дивуй,

Заміни себе злу на усміхнену, світлу.

А не то я у савані сивому зникну.

І почула зима: душу має живу,

І дарує мені райдужне рандеву

У сіянні весняно-весільному снігу.

Радужне рандеву – наяву, не у сні,

На землі, у душі сяєво, як у небі.

І сіяє усмішками ніжними сніг.

Небеса принесли пелюстки яблуневі.

І я знову кохаю тебе і… усіх,

Та зорею тебе помістив я у небі.

Опадає на серце не брилами сніг,

А – ласкаві, п’янкі пелюстки яблуневі!

23.12. 2013