Нема особливих прикмет,

Людина собі, як людина,

Та тільки для тебе чомусь,

Вона в усім світі єдина.

Та тільки без неї чомусь,

На серці нестерпна туга,

І все іде в небуття,

Й життя не життя, а мука.

Та тільки без неї чомусь,

Світ став увесь чорно-білим,

І холодно, – бо зима

Жбурнула під ноги свій килим.

Нема особливих прикмет,

Людина собі, як людина,

Та лиш зігріває тебе,

Усмішка її єдина.