Зими закінчення або весни початок.
Глибокий сніг лежить у дідовім садку;
Вгрузають, їхати не хочуть там санчата,
Але створилась шкаралупа на сніжку.
Мене, легенького, тримала плівка криги,
Коли я, лежачи, почав по ній повзти;
Звивався, ковзав, реготав, ногами дригав
І сонце весело блищало з висоти.
Дідусь мій осторонь стояв та мружив очі,
А я крутився, наче в цирку акробат.
І веселився найщиріше і охоче;
Едемським був той надвесняний сад.
Чого я тільки не робив на тому насті?
Ковзав на череві, на боці, на спині...
Дід не сварився на все те, він посміхався
І примовляв собі: - Отак би і мені!
А навесні сад зеленів, буяв та квітнув;
Духмяні яблука та груші, виноград
Там визрівали - сад ставав дедалі літнім.
Та ось вже осінь... Сум, дощі та листопад.
Сад спорожнів. Він вже от-от зимовим стане
І сніг накриє, як колись, усе в саду.
Та неодмінно буде він знов надвесняним,
Коли сюди з онуком бавитись прийду!
Кірєєв Ю.П.
