В п’янких, м’яких обіймах ранку

Вода народжує туман,

Голубить сина, мов веснянка:

Твоя стихія – це лиман.

А він полинув до калини,

Подався швидко до ланів,

Замилувався горобиной,

Нечутно повз до журавлів.

– Журавлики, позичте крила,

Піднятися я хочу сам,

Вода блакитна породила,

Жадана мрія – небеса!

– На жаль подарувати крила

Не можемо тобі в цю мить.

Проси у сонця, в нього сила

Тебе на небо підхопить.

Туман розлігся на травичці,

До сонця руки простягнув.

Краплинки світлі блискавично

Засяяли, а він заснув.

Пригріло сонце. Мов на крилах,

В мрійливе небо полетів,

Хмаринка біла підхопила.

Отримав те, що захотів.

– Що може кращим бути в світі?

Який зворушливий політ!

Пірнути хочу в води світлі,

Щоб знов побачити весь світ.