Етюд

Зранку – ні хмаринки,

Росяні стежинки,

Вишеньки червоні

На жаркім осонні

Про своє, жіноче,

Стиха гомонять,

Мов уста дівочі,

Солодко блищать.

В травах для мене

Коник зелений

Ніжно і тихо

Щось виграє,

А під листочком,

Наче в таночку,

Павученятко –

Сітку снує.

«Скільки нам жити?» –

Зозуля кує.

В розпалі літо –

Слів не стає...