Королеви лихої указ:

«У зимі це кохання не діє».

І вогонь у зіниці угас,

і у нас умирає надія.

Обираємо юні поля,

опираємося на довкілля.

Я не хочу, кохана моя,

про надію казати: «Покійна».

Опираємося на поля,

на лани, що лягли в непокорі.

Порятую, кохана моя,

бо весни загорівся маяк

у зимовому чорному горі.

Бо один із ланів зупинив

і зціляє печальний сценарій:

у зеленому озимини

і запалює, і звеселяє.

І природа, учора сумна,

вже сьогодні святково радіє,

і сіяє нам озимина,

і у нас оживає надія!