Етюд
В білу шубу вдяглась наостанок
І позицій здавати не хоче.
Та прокинувся пролісок рано,
Оживає під снігом струмочок.
Поцілунками будить природу
Ніжне сонце, мов лагідна мати.
І дзвенить, віртуозно і гордо
Під дахами краплинок токата.
Хоч зими ще вирує відлуння,
Вже близьку відчуваючи згубу,.
Розпашіла від сонця красуня,
Утікає, втрачаючи шубу.
Волкова Н.І.
