Десь пригнало з краю світу

Хмару, чорну і важку,

Закружляв тополю вітер

У шаленому танку.

Сипонули з неба кулі,

По дорозі – вже ріка!

Град з дощем, немов утнули

Бойового гопака.

Аж від страху полягали

Молоді дерева ниць!

Небо краяли й кромсали

Гострі шаблі блискавиць.

Вибухав і розсипався

Над сполоханим усім,

Басовито реготався

Навіжений «дядько Грім».

А земля, що мліла довго

Від надмірного тепла,

Життєдайну цю вологу,

Захлинаючись, пила!