Ой, березень, березень. Буйний, примхливий,
То лагідний, теплий, то в холод верта.
Так він же юнак – молодий, несміливий,
Невпевнений, зовсім не знає життя.
Синочка ясного зима народила,
Ростила та пестила, вчила добра,
Та час невблаганний, зима вже безсила,
Старенькій у вічність відходить пора.
А юна весна то в вікно заглядає,
То сонячним зайчиком хитро моргне,
Дзвінкими струмками пісень заспіває,
Веселкою звабить, теплом обійме.
Розгублений березень і полохливий,
Хоч матері жалко, та дівка миліш.
До неньки пригорнеться – холодом віє,
До милої юнки – відразу тепліш.
Відступить від березня зимонька-мати,
Бо хоче, щоб синові добре було.
Полине юнак, щоб весну наздогнати,
Зустрінуться, і запанує тепло!
