Слідкуйте за нами

13-05-2021
Олександр Олександрович Богомолець
 
       12 травня  - 140 років від дня народження Олександра Олександровича Богомольця (1881–1946),   українського вченого-патофізіолога, основоположника української школи патологічної фізіології,   ендокринології та геронтології, організатора української науки, засновника перших в Україні науково-дослідних закладів медичного профілю, державного та громадського діяча.
      Видатний український вчений народився у Лук'янівській в'язниці Києва. Там знаходилася його мати, Софія   Богомолець - відома революціонерка, яку через два тижні після народження сина суд засудив  до страти, але пізніше   покарання змінили на  десять років каторги.
    Олександр Богомолець став наймолодшим в російській імперії доктором медицини, захистившись у 28 років. При   цьому   його докторську дисертацію вельми високо оцінив всесвітньо відомий російський фізіолог академік Іван Павлов.
    Олександр Богомолець залишив після себе 150 унікальних фундаментальних наукових праць з питань продовження   життя і рятування людства від хвороб, а безліч його робіт були присвячені маловивченим областям медицини -   сполучній   тканині, переливанню крові, вегетативній нервовій системі та ін.
     Саме українець першим у світі вказав на величезне значення в подоланні різних захворювань реактивних здібностей   організму людини, звертаючи увагу на необхідність пошуків ефективних методів, що дозволяють змінювати в потрібному   векторі реактивний потенціал організму.
      Крім іншого, Олександр Богомолець перетворив Київ на один з найпрестижніших наукових центрів СРСР, завдяки   розробленим і впровадженим інноваціям в медицині, а також створенню унікальних інституційних медичних установ,
серед яких Інститут експериментальної біології та патології Наркомату охорони здоров'я УРСР та Інститут фізіології, Київський диспансер боротьби з передчасною старістю.
     Олександр Богомолець взяв участь у створенні першого у світі Інституту гематології та переливання крові (нині - Гематологічний науковий центр), який очолив після смерті його першого директора Олександра Богданова і керував ним до 1931 року. До речі, саме в цей період він і його учні встановили універсальний донорський характер першої групи крові.
      В інституті під керівництвом Богомольця була розроблена унікальна методика консервації донорської крові, яка дотепер застосовується практично без змін.
      Ідеї​​О.О.Богомольця стали основою для сучасних медичних теорій, а сформовані на їх фундаменті принципи і сьогодні широко використовуються в профілактиці і лікуванні. Згадати хоча б той факт, що українець одним з перших в світі вказав на очевидний зв'язок алергії та імунітету людини.
      Наукова спадщина великого вченого - це цілі школи, інститути, лабораторії, напрямки. Олександр Богомолець та його учні заклали основи нової галузі в медичній науці - патофізіології.
      Також, саме О.О.Богомолець створив перші в СРСР залізничну клініко-діагностичну лабораторію та пересувну протималярійну лабораторію.
      До кінця свого життя Олександр Олександрович працював над першим в світі підручником з патофізіології, який вийшов у 1921 році (всього 5 томів) під назвою «Короткий курс патологічної фізіології». За цю роботу Богомольцю у 1941 році була присуджена Сталінська премія.
      Крім цього, в Києві Олександр Олександрович заснував один з найпопулярніших і «рейтингових» в науковій спільноті СРСР «Фізіологічний журнал», редагував багато наукових збірників. Разом з цим він ініціював щорічні глобальні наукові конференції по гострих проблемах медицини, активно проявляючи себе і як видатний громадський діяч.
       Помер Олександр Богомолець 19 липня 1946 року. Похований в парку, який посадив зі своїми учнями, недалеко від будинку, де він жив. Народна любов до академіка була настільки сильною, що попрощатися з ним прийшли тисячі людей, які супроводжували похоронну процесію від дверей будинку і залишалися довгий час в парку після останньої грудки землі... 

 
                                                Олександр Миколайович Яницький

     26 травня - 150 років від дня народження Олександра Миколайовича Яницького (1871–1943), українського біофізика, винахідника нового типу рентгенівської трубки.
     Олександр Яницький родом із Комаргорода, нині село Томашпільського району Вінницької області.
Закінчив фізико-математичний факультет Київського університету Св. Володимира (1895). У 1904-1906 рр. працював в лабораторії Паризького університету, а з 1912 р. — в лабораторії Кембриджського університету.
     Працював у реальній школі м. Новозибків Чернігівської губернії; асистентом Київського політехнічного інституту; учителем фізики в Колегії Ґалаґана.
     Під час Першої світової війни був головним контролером рентгенівських кабінетів Південно-Західного фронту російської армії. Член Воєнно-промислового комітету Києва.
     Один семестр читав курс фізики в Київському українському народному університеті.
     Протягом 1919-1920 рр. – приват-доцент кафедри фізики українського університету в Кам'янці-Подільському.
     У 1920 р. Яницький емігрував в Німеччину. Працював асистентом Інституту біофізики ім. Кайзера Вільгельма у м. Франкфурт-на-Майні (нині Інститут біофізики Макса Планка). Наукові праці Яницького стосуються біологічної дії іонізованого повітря, радіоактивних речовин та рентгенівських променів.
     Винахідник нового типу рентгенівської трубки. Автор підручника практичних вправ із фізики.
 
 
Джон Роберт Шріффер

    31 травня - 90 років від дня народження Джона Роберта Шріффера (1931–2019), американського фізика,   лауреата Нобелівської премії в галузі фізики (1972).
      Джон Роберт Шріффер народився 31 травня 1931 р. в Оук-Парку (штат Іллінойс).
     По закінченні середньої школи він в 1949 р. вступив до Массачусетського технологічного інституту, прагнучи стати   інженером-електриком. Через два роки він обрав своєю спеціальністю фізику і в 1953 р. одержав ступінь бакалавра.
     У 1954 р.  захистив дисертацію і одержав ступінь магістра. За внесок у теорію надпровідності Шріффера було   визнано  гідним докторського ступеня в Іллінойському університеті. Теорія Бардіна-Купера-Шріффера вважається одним   з найважливіших досягнень теоретичної фізики з часу створення квантової теорії. Застосовуючи її, Купер і його колеги   передбачали, що дуже охолоджений рідкий гелій-3 повинен мати надплинність, тобто переходити в незвичний стан   матерії, яка характеризується відсутністю в'язкості і поверхневого натягу. Надтечність гелію була у 1962 році   підтверджена експериментально . 1972 р. Шріфферу, Куперові і Бардіну було присуджено Нобелівську премію з фізики   «за створену спільними зусиллями теорію надпровідності».
   У 1957—1958 рр. на правах постдокторанта Національного наукового фонду Шріффер займався дослідженням   надпровідності в Бірмінгемському університеті (Англія) і в Інституті Нільса Бора в Копенгагені (Данія).
    У 1957–1960 рр. Шріффер викладав фізику в університеті Чикаго, в 1959 — 1960 рр.. в університеті штату Іллінойс, у   1962 р. в Пенсильванському університеті, у 1969–1975 рр. в Корнельському університеті і з 1975 р. — в Каліфорнійському університеті в Санта-Барбарі. Він також займався дослідженням магнітних властивостей матеріалів, властивостей сплавів і поверхневих ефектів.
     Крім Нобелівської премії Шріффер удостоєний численних нагород, серед них премії Комстока американської Національної академії наук (1968), премії Олівера Бахла з фізики твердого тіла Американського фізичного товариства (1968) і медалі Джона Еріксона Американського товариства шведських інженерів (1976). Шріффер є почесним доктором п'яти університетів, членом американської Національної академії наук, Американської академії наук і мистецтв, Американського філософського товариства та Датської королівської академії наук і мистецтв. Помер    Джон Роберт Шріффер 27 липня 2019 року в Таллахассі, США.
 
 Моріс Фелікс Шарль Алле

       31 травня - 110 років від дня народження Моріса Фелікса Шарля Алле (1911–2010), французького   економіста, лауреата Нобелівської премії в галузі економіки (1988)
    Моріс Фелікс Шарль Алле народився в Парижі 1911 року в сім’ї дрібного підприємця.
    Закінчив Політехнічну школу в Парижі в 1933 р., а потім  і Вищий національний інститут гірничої справи (ВНІГД)   (1936). Працював в національній службі рудників.
     У 1937-1939 рр. і 1940-1943 рр. очолював службу гірничодобувної промисловості та контролю над залізницею в місті   Нант.
      Коли Алле став головним інженером Міністерства гірничої промисловості, він все частіше бачив економічні проблеми.   У 1944 р.  молодий економіст Алле розпочав свою кар’єру з курсу економічної теорії в Гірничому інституті, а пізніше   викладав в Паризькому університеті, одночасно проводив безліч досліджень в Національному центрі наукових досліджень   і в Центрі економічного аналізу, який очолював з 1946 року.
    В період з 1943-1948 рр. обіймав посаду директора Бюро документації та статистики рудників у Парижі. Потім Алле   залишив адміністративну службу і повністю присвятив себе викладацькій та науковій діяльності. З 1944 р. він був   професором Вищої національної школи рудної справи в Парижі, з 1946 р. начальником групи в Національному центрі   наукових досліджень, з 1947 р. Професором  Інституту статистики Паризького університету.
     У 1949 р. отримав докторський ступінь за фахом інженера. Працював  в США, Швейцарії та інших країнах, викладав в Центрі ім. Т. Джефферсона Університету штату Віргінія (1958-1959), Інституті міжнародних досліджень у Женеві (1967-1970), був керівником семінару з монетарного аналізу в Паризькому університеті (1970-1985).
     У повоєнні роки Моріс Алле був активним учасником багатьох міжнародних конференцій, присвячених створенню Спільного ринку, а в період з 1959 – 1962 рр. – одним із засновників і головних учасників ліберальної політичної організації "Рух до вільного суспільства”.
      Премія пам’яті Альфреда Нобеля з економіки в 1988 р. була присуджена Алле «за його новаторський внесок в теорію ринку та ефективного використання ресурсів».
     Крім Нобелівської премії Алле нагороджений ще 14 науковими та урядовими нагородами. Він був зведений в кавалери Ордену національної економіки, мав ступінь офіцера орденів «Академічна пальмова гілка» і Почесного Легіону (1977 р.). У 1978 р. він отримав Золоту медаль Французького національного центру наукових досліджень за сукупність своїх наукових досягнень; сам Алле назвав цю нагороду «найбільш почесною у французькій науці». На той момент він був єдиним представником економічної науки, який нагороджений цією медаллю. Помер 9 жовтня 2010 р. в Сен-Клу, Франція.
 
Коментарі: Залишити коментар
 
X