Слідкуйте за нами

06-05-2020

Микола Іванович Сенченко

1 травня – 75 років від дня народження (1945)

Український вчений у галузі обчислювальної техніки, соціальних комунікацій, доктор технічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, директор Центральної наукової бібліотеки України (1985-1992, нині – Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського), директор Державної наукової установи «Книжкова палата України ім.  І.Федорова», гол. редактор журналу «Вісник Книжкової палати»

Закінчивши 1961 року середню школу, вступив на перший курс фізико-математичного факультету Ніжинського державного педагогічного інституту імені Миколи Гоголя. Далі перевівся на факультет обчислювальної техніки Харківського інституту радіоелектроніки. 1966 року здобув вищу освіту за фахом «Математичні та лічильно-розв'язувальні прилади та пристрої».

У 1966—1985 роках працював у Харківському інституті інженерів комунального будівництва. Розпочавши трудову діяльність завідувачем лабораторії обчислювальної техніки, зумів реорганізувати її у великий інформаційно-обчислювальний центр.

Паралельно Сенченко вів наукові дослідження з проблем створення автоматизованих інформаційних технологій, працював над написанням кандидатської дисертації «Розробка й дослідження принципів синтезу автоматизованих обчислювальних структур». 1974 року захистив дисертацію і став кандидатом наук. 1974 року розпочалася педагогічна діяльність Сенченка — спочатку на посаді старшого викладача, а від 1976 року — доцента кафедр вищої математики та прикладної математики й обчислювальної техніки.

1988 року захистив докторську дисертацію (спеціальність «Обчислювальні машини, комплекси, системи і мережі»), в якій розглядалося питання використовування електронно-обчислювальної техніки для зберігання й обробки значних інформаційних масивів. Дисертацією Сенченка зацікавився віце-президент АН УРСР Ігор Костянтинович Походня і запросив ученого до Києва на посаду директора Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (нині Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського).

Детально ознайомившись із діяльністю бібліотеки Конгресу США та відвідавши низку бібліотечних установ МюнхенаАфінВідня, Західного Берліна, а також найбільших установ тодішнього СРСР, Сенченко розпочав роботу над створенням нового бібліотечно-інформаційного комплексу на базі бібліотеки. Завдяки діяльності Сенченка на посаді директора упродовж 1985—1992 років установа здобула статус науково-дослідного інституту першої категорії (1988), їй надано ім'я Володимира Івановича Вернадського (1987), закінчено будівництво та введено в експлуатацію нове приміщення площею 35,7 тис. м² (1989), відкрито кілька нових відділів, підготовлено технічний проект автоматизації бібліотеки, закуплено обладнання й створено локальну комп'ютерну мережу на 100 комп'ютерів.

У 1992—1993 роках — проректор Києво-Могилянської академії.

У 1993—1995 роках — проректор і завідувач кафедри Київського інституту культури.

Від 1995 року — директор Книжкової палати України (повна назва — Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова»).

Головний редактор журналу «Вісник Книжкової палати». А з 2013-го — головний редактор державного бібліографічного покажчика України Літопису газетних статей.

Від 1995 року — академік Міжнародної академії інформатизації.

Член Комітету з присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року»

 

Вільям Кліффорд

4 травня – 175 років від дня народження (1845 - 1879)

Англійський математик, засновник геометричної алгебри, яку на його честь назвали алгеброю Кліффорда, популяризатор фізико-математичних наук

Закінчив Триніті-коледж в Кембриджському університеті (1868), отримав декілька відзнак за успіхи в навчанні. В 1871 році за рекомендацією Джеймса Максвела став професором математики і механіки Лондонського університетського коледжу. Член Лондонського королівського товариства (1874). В 1875 році одружився з Люсі Лейн.

Інтенсивна творча праця (він любив працювати вночі) підірвало здоров'я вченого. Кліфорд відправився на лікування на острів Мадейра, де помер від туберкульозу, залишивши молоду дружину і двох дітей. Похоронений на Гайгейтському цвинтарі в Лондоні, поряд з могилою Карла Маркса. Люсі стала відомою письменницею і пережила чоловіка на 50 років. П'ятитомне зібрання творів Кліфорда було видано посмертно.

Першовідкривач алгебри Кліфорда. Об'єднав теорію кватерніонів з алгеброю Грасмана. Розробив (1876) алгебру бікватерніонів.

Вивчав неевклідову геометрію — праці Рімана та Лобачевського, якого назвав Коперником геометрії.

Наряду з Ґіббсом і Хевісайдом — основоположник векторного аналізу. Ввів (1878) сучасні терміни дивергенція (яку Максвел називав конвергенцією) і ротор. У посмертно виданій праці «Здоровий глузд в точних науках» (опубліковано 1885) дав сучасне означення скалярного добутку векторів.

У праці On the space theory of matter (1870) висунув передову на той час ідею, що матерія і сила тяжіння є проявами викривлення простору-часу. Цей принцип був покладений в основу загальної теорії відносності. У XX столітті на працях Кліфорда була значно розвинута теорія просторів Кліфорда-Клейна.

Він також написав збірку казок для дітей «Маленькі люди».

 

Ілля Ілліч Мечніков

15 травня – 175 років від

дня народження (1845 - 1916)

ЛАУРЕАТ ПРЕМІЇ НОБЕЛЯ З УКРАЇНИ
видатний біолог, один з основопожників еволюційної ембріології, засновник першої в світі школи мікробіологів, лауреат Нобелівської премії (1908)

Наймолодший із п’яти дітей Мечникових народився у 1845 році у мальовничому селі Іванівці на Харківщині. Батько українсько-молдавського роду служив офіцером; він програв у карти більшу частину родинного майна. Мати Емілія єврейського роду Неваховичів доклала чималих зусиль, щоб її сини стали вченими світового рівня.
Ілько уже в 5 років відчув себе "професором": читав лекції з біології братам і платив по дві копійки за "сеанс" кожному слухачеві. Блискуче навчався у Харківському ліцеї. У шостому класі переклав з французького книгу Грув "Взаємодія фізичних сил", 16-річний Мечников надрукував статтю в московському журналі на прочитаний ним… підручник з геології професора Леваковського. Вступив до Харківського університету в 17 років і одразу Ілля подав заяву про відрахування. Так Мечников вирішив прискорити процес навчання. Самостійно Ілля за два роки пройшов чотирирічний університетський курс природничого відділення фізико-математичного факультету. 19-річний доцент Харківського університету швидко став легендою.

лля Мечников заглибився у вивчення біології й одержав престижну міжнародну наукову премію К. Бера. Після захисту дисертації на звання доктора біології двадцятитрирічний Ілля отримав запрошення на посаду професора зоології до Петербурзького університету. На жаль, зміна клімату, перевантаження сприяли розвиткові хвороби очей; недуга не давала працювати з мікроскопом, тому він перейшов до Одеського університету.
У цей час біолог замислився над проблемою одруження. Мечников вважав, що "жінки не здатні до самостійної творчої діяльності, а геніальність — така ж вторинна статева ознака чоловіків, як борода", і розробив план подружнього життя. Мечников вирішив "виховати для себе дружину" й обрав для цього дочку друга ботаніка Андрія Бекетова. Та Ілля Мечников раптово захворів. Перебуваючи у ліжку, чекав появи обраниці, але навідувалася тільки племінниця Бекетова Людмила Федорівна. Не дуже вродлива, закохана в Іллю дівчина годинами сиділа біля ліжка, читаючи йому книги (бо Мечников майже осліп).

Врятувало вченого кохання. Професор Одеського університету одружився з 15-річною студенткою Ольгою Білокопитовою та прожив з нею 43 роки. Ілля Ілліч "виховав" собі дружину – помічницю, друга, наукового асистента, жінку його мрії. Мечников свідомо вирішив не розмножуватися, бо вважав "злочинним сприяти появі на світ собі подібних". У Ольги ж протягом року пішли з життя батьки, тому Мечникови стали опікунами двох братів і трьох сестер.
Коли 20-річна Ольга захворіла на черевний тиф і лікарі визнали її стан безнадійним, Мечников удруге зважився на самогубство. Ілля вдався не до морфію, а до… поворотного тифу. Він прищепив собі тиф, щоби померти разом із коханою і "допомогти" науці з’ясувати, чи передається тиф через кров. Тиф передався, але Мечников і його дружина одужали; хвороба зменшила песимізм і викликала поліпшення зору.

На знак протесту проти реакційної політики в галузі освіти, що здійснюється царським урядом і правою професурою, Ілля Мечников вийшов у відставку і виїхав до Італії, де його старший брат гарібальдієць був важко поранений. Ілля Мечников врятував Лева, після чого той був професором географії Невшательського інституту, професором у Токіо, написав цикл розвідок і повість про запорізьких козаків.
У 1883 році Ілля Мечников відкрив явище фагоцитозу, за що через 25 років одержав Нобелевську премію. У 1886 році в Одесі Ілля Мечников із своїм учнем Миколою Гамалією заснував і очолив першу в Російській імперії та другу в світі бактеріологічну станцію, створену для боротьби з інфекційними хворобами людини й тварин.
На запрошення Луї Пастера Мечников переїхав до Парижа, жив на вул. Дюто поблизу лабораторії, яку 28 років очолював, де започаткував школу мікробіологів. У 1908 р. самотній старий багатій Іфла-Озіріс заповів Пастерівському інституту 28 мільйонів франків, з цього часу науковий керівник інституту Пастера Ілля Мечников став отримувати винагороду за свою працю! Сьогодні корпус Інституту Пастера, відкритий 26 листопада 1984 р., носить ім’я українця.

Мечников не гнівив долю "суїцидальною поведінкою". З роками більш життєстверджуючим і радісним ставало його світовідчування, а інтерес до проблем смерті, хвороб, старості зберігся. Читаючи Біблію, Мечников звернув увагу на слова: "І помер у старості добрій, постарілий і насичений життям…" І тоді видатний імунолог подумав: а може, і справді життям можна "насититися", і померти спокійно, погодившись з тим, що земний шлях пройдено?
На думку Мечникова, людина боїться смерті тому, що вмирає зарано. Він був переконаний, що для довголіття треба вживати велику кількість кисломолочних продуктів або кефіру, заквашеного болгарською паличкою. Прагнучи віддалити смерть, стежив за способом життя: пив лише кип’ячену воду, ніколи не їв немитих плодів, не вживав алкоголю, ігнорував азартні ігри. Мечников визнав, що людина повинна пройти повний життєвий цикл, "ортобіоз", "повний і щасливий цикл життя, що закінчується спокійною природною смертю".
У 1903 р. вчений опублікував "Етюди про природу людини", присвячені "ортобіозу". Мечников доводив, що величезним є вплив харчування на тривалість життя, що старість і смерть у людини наступають передчасно від самоотруєння організму. Він надавав великої уваги стимуляції захисних сил організму. Дослідженнями про вплив кишкового самоотруєння на старіння Мечников започаткував геродієтику – науку про здорове харчування. Ідеї вченого спричинили до вивчення ентеросорбентів – речовин, здатних затримувати старіння.

Найбільшого значення Мечников надавав кишковій флорі, тому запропонував низку заходів боротьби з самоотруєнням (стерилізація їжі, обмежене споживання м’яса). У 1908 р. Мечников опублікував статтю "Кілька слів про кисле молоко", де доводив, що найбільша кількість "столітників" є у Болгарії: 4 на 1000 осіб. Він пояснив тенденцію споживанням великої кількості кисляку (болг. кисіль мляко — "кисле молоко"). Мечников обґрунтував необхідність вживання кисломолочних продуктів і розробив власний рецепт кисляку, який він пив сам і рекомендував іншим.
1908 року Нобелівський комітет ухвалив мудре рішення — присудив одну Нобелівську премію двом непримиренним противникам: Іллі Мечникову та Паулю Ерліху. Мечников іронізував: "Нобелівська премія, як чарівна паличка, вперше відкрила світові значення моїх скромних робіт".
15 липня 1916 р. у Парижі на сімдесят першому році життя після чергового інфаркту помер Ілля Мечников. Незадовго до смерті Мечников написав: "Моя мати померла у 65 років, батько у 68, брат у 57. Серцева спадковість у мене, безперечно, погана. Тож нехай ті, хто вважає, що за моїми правилами я повинен був би прожити 100 років і більше "пробачать" мені передчасну смерть з огляду на вищезгадані обставини". Він заповів своє тіло на медичні дослідження з подальшою кремацією. Урна з прахом зберігається в бібліотеці Пастерівського інституту.

Коментарі: Залишити коментар
 
X