Слідкуйте за нами

10-07-2019

Арон Михайлович Утевський

115 років від дня народження

(3.07. 1904 — 1988),
українського біохіміка

 

Народився у м. Конотоп Сумської області. Закінчив Харківський Інститут Народної Освіти (1924). З 1925 працював в Українському Біохімічному Інституті, з 1930 — в Харківському Медичному Інституті, з 1975 — керівник лабораторії науково-дослідного інституту кріобіології й кріомедицини АН УРСР. Наукові праці стосуються біохімії середклітинного обміну, ферментів і гормонів.

Монографія Арона Утевського «Біохімія адреналіну» яка вийшла в світ в 1939 році і стала, по суті, квінтесенцією результатів багаторічних досліджень, поклала початок розвитку біохімії катехоламінів в СРСР.

Премія НАН України імені О. В. Палладіна 1980 р. за цикл праць, присвячених вивченню обміну адренергічних гормонів-медіаторів (катехоламінів).

В 1984 году — Заслуженный діяч науки УРСР.

Утевський також автор філософських і літературних творів.

Написав ряд робіт з історії науки і філософії.

Також написав п’єсу «Памятні зустрічі», яка йшла у багатьох театрах СРСР.

 

Галкін Олександр Олександрович

105 років від дня народження (4.07. 1914 — 1982), українського фізика, доктора фізико-математичних наук,

фахівця в галузі фізики твердого тіла

 

Народився в м. Бердянську Запорізької області.

Закінчив Харківський університет (1939).

Доктор фізико-математичних наук (1955), професор (1956). Академік АН УРСР (1965). Заслужений діяч наук УРСР (1978), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1971, 1982 — посмертно), премія ім. К. Синельникова АН УРСР (1975). У 1939–60 працював у Харківському фізико-технічному інституті. Від 1965 — один із засновників Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР (нині його імені).

Провадив експериментальні дослідження надпровідників, виявив їх детекторні властивості (спільно з Б. Лазаревим, 1948) та анізотропію енергетичної щілини для надпровідного стану в олові й інших металах. Вивчав взаємодію металів з електромагнітними та акустичними хвилями, виявив осциляції коефіцієнта поглинання ультразвуку, дисперсію швидкості звуку в металі у магнітному полі, циклотронний резонанс у ряді металів, доплерон-фононний резонанс.

Галкін — один із піонерів радіоспектроскопії, спільно з іншими науковцями виявив і дослідив комбінований резонанс Рашби у надпровідниках, ефект незворотності індукування нових феромагнітних станів у кристалах сильним магнітним полем. Керував розробкою унікальних радіоспектрометрів для дослідження ядерного магнітного резонансу, методів нестаціонарної гідроекструзії. Засновник донецької наукової школи фізики високих тисків і спектроскопії твердих тіл. Співзасновник і перший голова Донецького наукового центру АН УРСР.

 

Лінник Володимир Павлович

130 років від дня народження

(6.07. 1889 −1984), українського фізика, основоположника сучасної оптотехніки

 

Народився 6 липня 1889 в Харкові. Потім родина переїхала до Білої Церкви, де Володимир закінчив спочатку двокласне училище, а потім у 1909 гімназію із золотою медаллю. Того ж року Лінник вступив на фізико-математичний факультет Київського університету Св. Володимира.

Закінчив Київський університет в 1914 і був залишений у ньому для викладацької роботи. У 1923-1926 викладав у Київський політехнічний інститутКиївському політехнічному інституті, з 1926 працював в Державному оптичному інституті (з 1951 на посаді начальника відділу), одночасно в 1933-1941 роках був професором Ленінградський університетЛенінградського університету. У 1930-і роки працював професором Ленінградського інституту точної механіки й оптики (Літма). Завідувач кафедрою Лабораторних оптичних приладів Літма (1939-1941). У березні 1943 Державна комісія під головуванням В. П. Лінника прийняла захисту дипломних проектів студентів Літма, підготовлені в умовах евакуації інституту в м. Черепанова Новосибірська область Новосибірської області.

У 1946-1968 роках працював у Пулковській обсерваторії.

Наукова діяльність

Основні наукові роботи належать до прикладної оптикаоптики. Запропонував метод дослідження кристалів за допомогою рентгенівські променірентгенівських променів (метод Лінника). Розробив методи дослідження якості зображень в оптичних системах. У 1930-ті роки створив прилади для контролю чистоти поверхні різного класу (мікроінтерферометр Лінника і подвійний мікроскоп Лінника), що принесли йому світове визнання. У 1946 створив унікальний інтерференційний пасажний інструмент. Сконструював зоряний інтерферометр з базою 6 м для виміру кутових відстаней між подвійними зірками — перший великий астрономічний прилад з азимутальним монтуванням, оснащений системою фотоелектричного гідирування по зірках, який дозволяв вимірювати з точністю до 0,002 ’кутові відстані між подвійними зірками до 15′.

Був головою ради щодо будівництва 6-метрового телескопа БТА, запропонував використовувати азимутальне монтування у цьому інструменті. Ініціатор розвитку сучасної адаптивної оптики, в 1957 запропонував конструкцію телескопа, в якому для компенсації атмосферних спотворень використовується складене дзеркало з переміщуваними елементами. Керував розробкою полегшених і складових дзеркал для відправки в космос. У Комарово створив невелику обсерваторію, оснащену різними приладами, розробив в ній ряд нових методів дослідження спектрограм. Вніс значний внесок у мікроскопію, розробивши оригінальну технологію збирання та юстирування складних об’єктивів мікроскопів, яка досі використовується в промисловості.

 

Фрезіне Ежен

140 років від дня народження

(13.07. 1879 −1962),

французького вченого в галузі залізобетонних конструкцій, один з творців попередньо напруженого залізобетону

 

Закінчив Національну школу мостів і доріг (1904).

В період 1905-28 по його проектам і під його керівництвом побудовано багато залізобетонних мостів. Інженерних споруд оригінальної конструкції, серед них — арочні мости в м. Сен-П’єр-дю-Вовре (проліт 130 м) і Плугастель (3 прольоту по 186,4 м), тонкостінні просторове покриття ангара в м. Орлі.

В цей же період він вперше виконав дослідження повзучості бетону і її впливу на втрати попереднього напруження. З 1928 почав розробку і дослідження попередньо напружених залізобетонних конструкцій і методів їх виготовлення на основі бетону і сталі високої міцності.

Організував (1932) перше промислове виробництво попередньо напружених виробів — щогл, паль, шпал. Запропонував і здійснив ряд нових конструктивних рішень мостів, гідротехнічних споруд, покриттів великих прольотів з попередньо напруженого залізобетону, що набули поширення в багатьох країнах.

 

Габріель Крамер

315 років від дня народження

(17.07. 1704 — 1752),

швейцарського математика, один із засновників лінійної алгебри

 

Той, хто цікавиться математикою, чув ім’я цього вченого.

Габріель Крамер народився в Женеві в родині лікаря. У 18 років він отримав ступінь доктора, написавши роботу з теорії звуку. Через два роки після цього він брав участь в конкурсі на місце викладача на кафедрі філософії університету Женеви.

У 1750-му році він відкрив і опублікував правило рішення систем лінійних рівнянь з літерними коефіцієнтами. А його праця «Вступ до аналізу алгебраїчних кривих» дав істотний поштовх дослідженню цієї проблеми наступними поколіннями математиків. Наукові ідеї швейцарського вченого заклали основи майбутньої теорії детермінантів. У 1749-му році Крамер був удостоєний звання члена Лондонського королівського товариства. Це була цілком справедлива нагорода за його численні відкриття.

Відома теорема лінійної алгебри, яка називається правилом Крамера, дає рішення системи лінійних рівнянь в термінах визначників. Крамер опублікував її в книзі «Введення в аналіз алгебраїчних кривих» ( «Introduction à l’analyse des lignes courbes algébraique» 1750 рік). У цій фундаментальній праці, в якій теорія алгебраїчних кривих описана на підставі ньютоновских принципів, вперше доведено, що крива ступеня n задається завданням N її точок, де N = n (n + 3) / 2. Для доказу цього факту Крамера розглянув систему лінійних рівнянь, яку і вирішив новим методом, який отримав назву «методу Крамера». Цей метод більш загальний порівняно з тим, який був запропонований раніше Маклореном в його Трактаті з алгебри ( «Treatise of Algebra», 1748 рік).

 

Бессер Віллібальд Готлібович

235 років від дня народження

(18.07. 1784 — 1842),

українського вченого-ботаніка

австрійського походження,

професора ботаніки Київського університету

 

Віллібальд Бессер народився в австрійському місті Інсбрук 7 липня 1784 р. в родині архітектора. У цьому ж місті він закінчив початкову школу і вступив до гімназії.

У Львові В. Бессер закінчує гімназію і поступає до Львівського університету. Проте у 1805 р. з політичних мотивів австрійський уряд на 12 років закриває Львівський університет, перетворивши його на ліцей. У зв’язку з цим В. Бессер переїжджає до Кракова, де продовжує навчатися в університеті, опановуючи медицину. Тут він також активно займається ботанікою. Після смерті його наукового керівника С. Б. Шиверека у спадок залишився великий гербарій, в якому були представлені рослини Австрії, Тіролю, Галичини. На основі цього гербарію В. Бессер у 1809 р. опублікував у Відні двотомну наукову працю про флору Галичини. В цій праці молодий дослідник описав 1215 видів вищих судинних рослин, в яких 24 були невідомими і вперше ним описані. Ця праця принесла йому визнання і привернула до нього увагу громадськості.

Маючи глибокі знання з природничих дисциплін, В. Бессер успішно навчає гімназистів і як директор ботанічного саду (він замінив на цій посаді Д. Міклера) розгортає роботу щодо подальшого його розширення. За його участю на території ботанічного саду зростає кількість оранжерей, парників, розширюється ботанічний сад на 20 га, будуються перші житлові будинки для садівників, а це сприяло кращому догляду за садом.

Популяризації і розвитку ботанічного саду в Кременці сприяли публікації каталогів рослин. Так, у 1810 р. В. Бессер склав і опублікував французькою мовою перший каталог рослин ботанічного саду. Він висвітлює зміст і масштаби інтродукції та акліматизації, які проводились садом у ті роки. В каталозі були представлені рослини, завезені з Франції, Швейцарії, Німеччини, Бельгії, Америки та інших країн світу і успішно акліматизувалися у Кременці. Цікавим є те, що деякі із завезених рослин тут вперше були акліматизовані і згодом поширилися по теренах України: ліщина деревовидна, глечія колюча, аморфа кущова, скумпія звичайна, сумах оленерогий, сніжноягідник прирічновий, птеля трилиста та ін.

За період роботи у Кременці В. Бессер видав 11 каталогів рослин ботанічного саду, які сьогодні є бібліографічною рідкістю.

У 1823 р. в колекціях Кременецького ботанічного саду налічувалося 12 тис. видів і форм різних рослин. За багатством оригінальних і рідкісних рослин сад став одним серед кращих і відомих садів Європи. І все це завдяки наполегливій праці В. Бессера.

З метою збагачення видового складу вчений постійно листувався і займався обміном рослинами, насінням та гербаріями з багатьма ботанічними садами міст Європи і Росії. Через це Кременецький ботанічний сад увійшов до списку кращих ботанічних садів світу.

Основним напрямом наукової діяльності В. Бессера вважається флористичний. Учений організував і здійснив наукові експедиції на Волині, Поділлі, Галичині, Бессарабії, Правобережній Україні, Одещині, а пізніше на інших територіях Російської імперії: вивчав флору Прибайкалля, поблизу Санкт-Петербурга вчений описав кілька верб і знайшов золотистий різновид Нечуй-вітра волохатенького.

У 1822 р. у Вільно була видана друга велика праця В. Бессера, яка стала завершенням тривалих експедиційних досліджень флори України. У цій праці було представлено описи 1632 видів рослин, з яких 68 були до цього часу невідомими і вперше описані вченим. Серед них фіалки біла і бочкова, шавлія кременецька та волошка твердолиста.

Особливо наполегливо В. Бессер досліджував полини. Він розробив класифікацію цього роду рослин, видав 11 наукових праць та підготував монографію, яку не встиг видати. Пізніше ці дані опублікував у 1844–1874 pp. (томи 8–17) швейцарський ботанік Альфонс Декандоль (1806–1894), завдяки чому флористи всього світу і сьогодні користуються даними В. Бессера про різні полини. Загалом за своє творче життя В. Бессер виявив і вперше описав близько 100 нових видів рослин, з яких переважна більшість є рідкісними, а деякі з них сьогодні перебувають у «Червоній книзі України».

З ботаніки В. Бессер опублікував 43 наукові праці. Кілька праць він присвятив ентомології. Мало того, у Кременці він зібрав багату ентомологічну колекцію, яку згодом передав до зоологічного кабінету Київського університету. Деякі праці В. Бессера з ентомології пізніше використав відомий російський натураліст — зоолог Фішер фон Вальдгейм (1771–1853), готуючи до видання узагальнюючу працю «Entomographia Rossia».

31 січня 1834 р. В. Бессера було призначено ординарним професором ботаніки Київського університету, в якому він очолив кафедру ботаніки. Спочатку вчений читав лекції латинською мовою. Для студентів першого курсу він викладав органографію і термінологію рослин, для другокурсників — систематику і фізіологію рослин, а для студентів старших курсів — географію рослин та історію ботаніки. Учений досконало володів своїм предметом, оперував великим ботанічним матеріалом, робив важливі теоретичні узагальнення.

У 1836 р. було прийнято рішення про організацію ботанічного саду при Київському університеті (нині це ботанічний сад ім. акад. О. В. Фоміна). Директором саду було призначено професора ботаніки В. Бессера, який відразу зайнявся перевезенням основних колекцій рослин з Кременця до Києва. Однак на посаді директора вчений був лише до 1838 p., коли його замінив Р. Е. Траутфеттер (1809–1889), який і продовжив розбудову Київського ботанічного саду.

У 1838 p., після 25 років роботи, В. Г. Бессер вийшов на пенсію. Деякий час він жив у Києві, продовжуючи вивчати ботаніку. Він вивчав і систематизував уже зібрані і гербаризовані рослини, частково займався лікарською практикою. У 1841 р. В. Г. Бессер повернувся до тихого Кременця, де у нього були будинок і садиба. Взимку 1842 р. він важко захворів, втратив зір і 11 квітня 1842 р. помер. Поховано В. Г. Бессера на Кременецькому цвинтарі. Могила його й дотепер доглядається жителями міста.

 

Анатолій Дмитрович Візір

90 років від дня народження

(31.07. 1929 — 2002),

українського вченого в галузі експериментальної і клінічної фізіології та клінічної медицини

 

Народився в с. Ромодан, нині селище міського типу Миргородського району Полтавської області.

Відомий в Україні та за її межами вчений-терапевт, фундаментальні та науково-практичні розробки якого присвячені визначенню ролі нейрогуморальних механізмів у розвитку серцево-судинних захворювань, вивченню взаємозв’язку й активності функціонування всіх ланок симпатико-адреналової, ренін-ангіо¬тензин-альдостеронової та калікреїн-¬кінінової систем, нейропептидів і плазмових простагландинів при різних варіантах артеріальної гіпертензії, цереброішемічної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, порушеннях серцевого ритму, серцево-судинній і легенево-серцевій недостатності.

Значна частина наукових досліджень вченого присвячена клінічним випробуванням нових лікарських засобів і, перш за все, препаратів, що становлять першу лінію терапії серцево-судинних захворювань. Автор понад 300 наукових праць, зокрема 6 монографій, 3 авторських свідоцтв і одного патенту «Морфоліній 3-(4-піридил)-1,2,4-триазоліл-5-тіоацетат, що виявляє антигіпоксичну, церебопротектичну та кірдіопротекторну активність» (1997).

Заснував запорізькі наукові терапевтичну і кардіологічну школи. Основні наукові праці А. Д. Візіра (здебільшого у співавторстві): «Загальний догляд за хворими в терапевтичному і хірургічному стаціонарі» (1986); «Справочник по клинической фармакологии и фармакотерапии» (1986); «Роль некоторых прессорных и депрессорных факторов в патогенезе начальных стадий гипертонической болезни» (1992); «Ритмы сердца» (1993), «Цереброишемическая форма артериальной гипертензии как одно из проявлений атеросклероза экстракраниальных артерий» (1996), «Иммунная и воспалительная активация как новая концептуальная модель формирования и прогрессирования сердечной недостаточности» (2000), «Фармакотерапия» (2000) тощо.

Академік Анатолій Візір стояв у витоків створення Національної академії медичних наук (НАМН) України.

Коментарі: Залишити коментар
 
X