Слідкуйте за нами

09-05-2019

160 років від дня народження
П’єр Кюрі (15 травня 1859 — 19 квітня 1906)

французького вченого-фізика, члена Французької Академії наук, лауреата Нобелівської премії з фізики (1903р.), одного з перших дослідників радіоактивності

 

Народився в Парижі 15 травня 1859 року в родині лікаря.

Він був молодшим з двох синів. У 1876 П’єр отримав вчений ступінь бакалавра Паризького університету (Сорбони). Два роки по тому він отримав ступінь ліценціата (еквівалентну ступеню магістра) фізичних наук. З 1878 асистентом працював разом зі старшим братом Жаком в мінералогічній лабораторії Сорбонни. Удвох вони відкрили п’єзоелектричний ефект. Потім перейшов в Школу фізики і хімії Сорбонни, де з 1895 року завідував кафедрою. У 1885 р П’єр розвинув теорію утворення кристалів, досліджував магнітні властивості об’єктів. Вивів ряд закономірностей в цій області (закони Кюрі), визначив температуру, при якій у заліза зникають феромагнітні властивості (точка Кюрі). У 1895 році він одружився на Марії Склодовської. Після народження першої доньки Ірен вони, починаючи з 1897 року, досліджували явище радіоактивності. У 1898 р подружжя відкрило нові елементи — полоній і радій, а в 1899 р — явище радіоактивності.

У 1903 р. Шведська королівська академія наук присудила П’єру і Марії Кюрі Нобелівську премію з фізики за 1903 рік. П’єр Марія Кюрі отримали половину нагороди «на знак визнання... їх сумісних досліджень явищ радіації, відкритих професором Анрі Беккерелем»

У жовтні 1904 р Кюрі був призначений професором фізики Сорбонни, а Марі Кюрі — завідувачкою лабораторії, якою раніше керував її чоловік. У грудні того ж року у Кюрі народилася друга дочка. Кюрі був обраний до Французької академії наук (1905).

Незважаючи на зайнятість в лабораторії і сімейні турботи, Кюрі знаходили час для спільних прогулянок. Помер у віці 47 років. У дощовий день, переходячи вулицю в Парижі, Кюрі послизнувся і впав. Голова його потрапила під колесо проїжджаючого кінного екіпажу. Смерть наступила миттєво. Коли він загинув молодшій доньці було лише два роки.

Наукова діяльність

П’єр Кюрі сформулював ряд ідей симетрії. Він стверджував, що не можна розглядати симетрію якого-небудь тіла, не враховуючи симетрію навколишнього середовища.

Наукові досягнення

  • Відкриття полонію
  • Відкриття п’єзоелектричного ефекту
  • Відкриття радію

 

120 років від дня народження
Георгій Дмитрович Карпенко (15 травня 1899 — 28 липня 1941)

видатний генетик і селекціонер

 

Як генетик відомий своїми роботами в області віддаленої гібридизації. За рахунок штучно викликаної поліплоїдії він вперше у світі зміг отримати плодовиті гібриди рослин, що відносяться до різних родів

Освіта та кар’єра

Народився в місті Вельську Вологодської губернії (нині в Архангельській області) в родині землеміра, закінчив вологодську гімназію. У 1917 р. вступив в Пермськийуніверситет, а через рік перевівся на факультет рослинництва Московської сільськогосподарської академії. Учень С. І. Жегалова, одного з піонерів наукової селекції. Після закінчення Академії (1922 р.) залишений на кафедрі селекції рослин.

У 1925 році запрошений М. І. Вавіловим у Всесоюзний інститут рослинництва (ВІР), організував лабораторію генетики в Дитячому Селі (нині м. Пушкін) . Учнем і заступником Г. Д. Карпеченко по лабораторії був А. А. Лутков; в лабораторії працювали М. І. Хаджинов, В. С. Федоров та ін У 1925 році Г. Д. Карпеченко відвідав генетичні лабораторії 9 європейських країн, в 1927 брав участь у генетичному конгресі в Берліні, з жовтня 1929 р. по лютий 1931 р. по рокфеллерівської стипендії працював у США в лабораторіях Е. Бебкока і Т. Г. Моргана. У 1931 році організував і очолив кафедру генетики рослин в Ленінградському університеті, де до 1941 року читав загальний курс генетики.

Внесок у науку

Найбільш значущий внесок у науку він вніс своїми роботами по віддаленій гібридизації, розпочатими ще в Москві, і продовженими у вирі. Зазвичай міжвидові гібриди виявляються стерильними, оскільки через порушення плоїдності вони не в змозі завершити мейоз, особливого роду поділ клітинного ядра, необхідне для формування гамет у тварин, а також пилку і семезачатков у квіткових рослин.

Карпеченко працював з капустяно-редечним гібридом (Raphano-Brassica, Рафанобрассіка), отриманими в результаті схрещування рослин з різних родів родини хрестоцвітних. Як і багато міжвидові гібриди, він був стерильний, оскільки в кожній з клітин були присутні по одній копії гаплоїдного хромосомного набору редьки і капусти. Хромосоми редьки і капусти не вступали в кон’югацію при мейозі, в результаті чого неможливо було отримати пилок і семезачаткі, з яких після запліднення могли б розвинутися насіння гібридного рослини. Використовуючи алкалоїд колхіцин, що викликає руйнування веретена поділу, Карпеченко штучно викликав поліплоїдію, подвоївши хромосомний набір капустяно-редечного гібрида. У цій новій поліплоїдні форми кожна клітина містила диплоїдний набір хромосом редьки і диплоїдний набір хромосом капусти. У результаті кон’югація знову стала можлива, і здатність до мейозу була відновлена.

Хоча робота не виправдала надій на отримання капусту-редьки, що поєднувала корисні якості обох овочів (гібрид був придатний лише для згодовування худобі), Карпеченко показав принципову можливість подолання стерильності, що виникає при віддаленій гібридизації. Тим самим він заклав теоретичні основи для використання віддаленій гібридизації в селекційній роботі і істотно поповнив уявлення про можливі шляхи еволюції квіткових рослин. Класична робота Карпеченко по капустяно-редечним гібридам була опублікована в 1927 році.

Арешт, смерть і реабілітація

Г. Д. Карпеченко брав участь у відомих дискусіях з лисенківцями 1936 і 1939 рр.. на боці «формальних» генетиків. Арештований 15 лютого 1941 по звинуваченнях в шпигунсько-шкідницької діяльності, до якої була додана відкрита боротьба під керівництвом Н. І. Вавілова проти «передових методів науково-дослідної роботи і найцінніших здобутків академіка Лисенка з отримання високих урожаїв». Засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР 9 липня 1941 року по звинуваченню в участі в антирадянській шкідницької організації. Розстріляний 28 липня 1941 Реабілітований посмертно 21 квітня 1956.

 

270 років від дня народження
Едвард Дженнер (17 травня 1749 — 1823)

англійського лікаря, що першим винайшов та застосував щеплення від віспи, яка була довгий час причиною смертності людей.

 

У 1796 Дженнер відкрив, що щеплення коров’ячої віспи дає людині імунітет від натуральної віспи. Він запропонував термін «вакцинація» (vaccina — коров’яча віспа)

Дженнер народився в 1749 році в маленькому містечку Берклі в графстві Глочестершир, Англія.

У віці дванадцяти років його віддали вчитися на хірурга. Потім він вивчав анатомію і працював у лікарні.

У 1792 році Дженнер отримав в університеті Святого Ендрю медичну ступінь. У тридцять п’ять років він був уже авторитетним лікарем і хірургом в Глочестершир. Дженнер був знайомий з повір’ям, що існував серед доярок і селян своєї області, що люди, хворіють коров’ячої віспою — безпечною хворобою рогатої худоби, яка, однак, може передаватися людям, — потім ніколи не заражаються віспою. (Сама коров’яча віспа не є небезпечною для людей, хоча її симптоми трохи схожі на симптоми дуже слабкої форми віспи.) Дженнер зрозумів, що якщо повір’я селян вірно, значить, щеплення людям коров’ячої віспи забезпечать безпечний метод вироблення імунітету проти віспи. Він уважно досліджував це питання, до 1796 став вважати, що повір’я селян справедливо, і, отже, вирішив перевірити його.

У травні 1796 Дженнер зробив щеплення Джеймсу Фіппсу, восьмирічному хлопчику, речовиною, узятим з прищика коров’ячої віспи на руці доярки. Як і очікувалося, дитина захворіла коров’ячої віспою, але незабаром видужав. Через кілька тижнів Дженнер прищепив йому справжню віспу. Як він і сподівався, у хлопчика не було ніяких симптомів зараження.

Після деяких подальших досліджень Дженнер виклав результати своєї роботи в брошурі «Дослідження впливу і ефектів вакцини від віспи» і опублікував її в 1798 році. Саме ця брошура стала основною причиною швидкого прийняття практики вакцинації. Пізніше Дженнер написав п’ять статей, що стосуються вакцинації, і протягом декількох років багато часу присвячував поширенню своєї техніки вакцинації, піклувався про те, щоб її прийняли всюди. Практика вакцинації широко поширилася в Англії і незабаром стала обов’язковою в британській армії і на флоті. Зрештою її прийняли в усьому світі.

Дженнер вільно запропонував свою техніку вакцинації світу і не зробив жодної спроби витягти з неї особисту вигоду. Однак в 1802 році британський парламент в подяку присвоїв йому премію в 10 000 фунтів, а через кілька років нагородив ще 20 000 фунтів. Дженнер став знаменитий на весь світ, і його нагородили безліччю медалей. Він був одружений, мав трьох дітей і прожив до сімдесяти трьох років. Помер Дженнер в початку 1823 року в своєму будинку в Берклі.

На його честь названо астероїд «Дженер» та місячний кратер «Дженер»

 

130 років від дня народження
Адам Станіславович Курилло (20 травня 1889 — 1980)

українського та польського інженера, фахівця в галузі будівництва

 

Народився 20 травня 1889 року в селі Поточек (тепер Янівський повіт, Люблінське воєводство) в родині службовця. 1907 року закінчив ІІ реальну школу у Кракові. Протягом 1907–1912 років навчався у Львівській політехніці. Від 1913 — асистент кафедри будівництва мостів. У 1914-му здобув диплом інженера. Того ж року став членом Політехнічного товариства у Львові. Паралельно, протягом 1915–1918 років працював у відділі будівництва і регулювання міст у Крайовому управлінні. У цей час виконав геодезичну зйомку Щирця і Нового Яричева. 1921 року виїздив у навчальну подорож до Франції, поглиблював знання у Центральній лабораторії шляхів і мостів у Парижі. 1922 року захистив докторську дисертацію (габілітація) на тему залізобетонного будівництва. Тоді ж здобув звання доцента. 1923 року іменований професором надзвичайним, а 1929 року — професором звичайним кафедри будівельної механіки, металевих і залізобетонних конструкцій архітекурного факультету. У 1923–1935 роках був деканом архітектурного факультету, 1935 року очолив кафедру будівництва мостів і тоді ж обраний членом-кореспондентом Варшавської академії технічних наук. Від 1937 року — декан інженерного факультету.

У лютому 1941 року Вища атестаційна комісія СРСР присудила ступінь доктора технічних наук і звання професора кафедри будівництва мостів Львівського політехнічного інституту.

Спільно з М. Ту¬льє і С.-В. Брилою заснував львівську наукову школу залізобетонного будівництва. Досліджував проблеми міцності, деформативності та тріщиноутворення елементів за¬лізобетонних конструкцій. Виконав креслення та розрахунки механічних навантажень залізобетонних конструкцій низки львівських споруд, зо¬крема залізничних складів (1923–24), машинного залу механічно —лабо¬ра¬торної станції на вул. К. Уєйського (нині М. Устияновича; 1925–27, арх. В. Мінкевич), кесонного перекриття актового залу в головному корпу¬сі (реконструкція близько 1930), плавального басейну в колишньому Палаці мистецтв у Стрийському парку (1950-і рр.), Національного університету «Львівська політехніка», гаражів комунальної служби міста (1929–31), трамвайного депо на вул. Городоцька, № 183 (1929–31), костелу Святого Вінсента де Поля ордену місіонерів на вул. Ю. Дверницького (нині В. Стуса; 1938–39, арх. Т. Теодорович-То¬доровський). 1928–29 збудував власну віллу на вул. Гербуртів (нині М. Глінки), № 3в у Львові. Автор проектів підземного резервуару для води у м. Дрогобич (нині Львів. обл.; 1930-і рр.), склепіння над Посольським залом Вавельського замку в Кракові (1927, арх. реконструкції А. Шиш¬ко-Богуш), фундаменту кафедри Христа Царя у м. Катовіце (Польща; 1927–31, арх. З. Ґавлік, Ф. Мончинський).

Видав у Львові підручник «Залізобетонне будівництво» у двох частинах (Żelbetnictwo, 1925, 1932). Автор більше ста фахових публікацій, зокрема з питань теорії розрахунку залізобетонних конструкцій і будівництва мостів.

 

130 років від дня народження
Сікорський Ігор Іванович (25 травня 1889 — 1972)

великого українця, який створив гелікоптер і прославив США

 

Біографія Ігоря Сікорського

1903-1906 роки — навчався у Петербурзькому Морському училищі;

1907 рік — вступив до Київського політехнічного інституту. Там, починаючи з 1905 року, існувала «Повітроплавальна секція» механічного гуртка;

1908 рік — з секції виділився гурток повітроплавання, членом якого і став Ігор Сікорський;

1908-1911 роки — побудував свої перші два найпростіших гелікоптери;

січень 1910 року — випробував аеросани власної конструкції, а також підняв у повітря перший літак своєї конструкції;

1911 рік — отримав диплом льотчика;

1912-1914 роки — створив у Петербурзі літаки «Гранд» (Руський витязь), «Ілля Муромець»;

березень 1912 року — на біплані «С-6» Сікорському вдалося встановити світові рекорди швидкості: з двома пасажирами на борту — 111 км/год, з п’ятьма — 106 км/год;

З 1912 р. 22-річний юнак уже працює головним конструктором Російсько-Балтійського вагонного заводу. Саме тут уперше було розроблено серію нових літаків, у тому числі навчальних, тренувальних, гідролітаків. Уже в 1913 р. Ігор Сікорський започатковує так зване важке літакобудування — його «Російський витязь» в кілька разів за своїми розмірами і масою переважав усі відомі до цього часу літаки.

Літак «Ілля Муромець»

Ще більш потужним був його літак «Ілля Муромець». На відміну від попередньої чотирьохмоторної моделі із закритою пілотською кабіною «Ілля Муромець» лише за площею крил втричі був більшим, був оснащений комфортабельним пасажирським салоном з електричним освітленням. Уже на другому літаку «Ілля Муромець» І. Сікорський здійснив перший унікальний переліт від Петербурга до Києва і назад. Цей літак було оцінено і як унікальний засіб армійської військової розвідки для нанесення бомбових ударів. І справді, у роки Першої світової війни нові модифікації літака «Ілля Муромець» випускали серійно — їх використали для створення військової ескадрильї і у такий спосіб фактично було закладено основи російської авіаційної промисловості.

Після 1917 р. через економічний розлад на Російсько-Балтійському вагонному заводі Ігор Сікорський у січні 1918 р. приймає запрошення і від’їжджає працювати у Францію.

Нетривале перебування у Франції закінчується переїздом у США, де конструкторський талант Ігоря Івановича мав більше можливостей для розвитку і реалізації.

Тут разом з групою емігрантів з Росії Ігор Сікорський організує в 1923 р. літакобудівну фірму, яка досить швидко входить до складу могутньої вже у той час авіаційної корпорації «Юнайтед ер крафт енд транспорт корпорейшен».

До 1939 р. Ігор Сікорський створив близько 15 типів літаків. З 1939 р. він перейшов на конструювання гелікоптерів одногвинтової схеми, після чого їх серійне спорудження і випуск набули поширення не лише у США, а й у Франції, Великобританії, інших європейських країнах. Найвдалішими з них визнані S-51, S-55, S-56, S-61, S-64 і S-65. І. Сікорський перший почав будувати турбінні гелікоптери, гелікоптери-амфібії, на яких прибиралися шасі, та «летючі крани». На гелікоптерах Ігоря Сікорського вперше у світі було здійснено переліт через Атлантичний (S-61; 1967) і Тихий (S-65; 1970) океани (з дозаправленням у повітрі).

14 вересня 1939 року — відірвався від землі перший експериментальний гелікоптер Vought-Sikorsky 300, який Сікорський створив у США;

26 жовтня 1972 року — Ігор Іванович Сікорський помер у місті Істон, штат Коннектикут, США.

Цікаве про Ігоря Сікорського

Своєю любов’ю до авіаконструювання Ігор Сікорський завдячує матері, Марії Стефанівні, адже саме вона прищепила синові любов до музики, літератури та мистецтва. Це від неї вперше почув син про проекти літальних апаратів великого Леонардо да Вінчі. Улюбленою книгою став роман Жюля Верна «Робур-завойовник», де розповідалося про гігантський повітряний корабель — прообраз гелікоптера. Політ на повітряному кораблі одного разу приснився йому і став мрією всього життя.

Аеросани, розроблені Ігорем Сікорським

Свій перший гелікоптер з двигуном на гумці видатний авіаконструктор зробив ще у 12 років. Тоді це ніхто не сприйняв всерйоз, а сьогодні за схемою Сікорського виробляється 99 відсотків усіх гелікоптерів у світі.

За свідченням людей, що близько знали конструктора, Ігор Сікорський був виключно миролюбною людиною. Головною місією авіації Сікорський вважав полегшення життя і діяльності людей.

Сергій Сікорський, син легендарного інженера, назавжди запам’ятав слова свого батька про те, яким він бачить Київ. «Київ — мати міст руських», — говорив добре відомі всім слова Ігор Сікорський, згадуючи про Київ, в який після еміграції йому так і не вдалося повернутися.

Ось що Сергій Сікорський згадував про батька в одному зі своїх інтерв’ю: «Тато помер у віці 83 років, але, що дивно, я його ніколи не сприймав як стару людину. Він був чудовим батьком і дуже різнобічною особистістю: філософом, інженером, першокласним льотчиком. Його цікавило багато чого: література, класична музика, історія, астрономія, богослов’я... Та й саме життя було дуже цікавим, насиченим. Створивши машини, які змогли літати, батько зумів втілити те, що здавалося в його час нездійсненним, фантазією і фантастикою одночасно».

Ігор Іванович Сікорський, наш великий співвітчизник, увічнив себе як основоположник та розробник перших міжконтинентальних пасажирських авіалайнерів, організатор серійного випуску гелікоптерів.

Коментарі: Залишити коментар
 
X