Слідкуйте за нами

07-10-2018

4.10. 2018 р. - 120 років (1898-1972) від дня народження Андрія Андрійовича Горшкова, укр. вченого в галузі ливарного виробництва

Народився 4.10. 1898 р. в селі Нікольському Свердловської області Росії. 1926 року закінчив Уральський політехнічний інститут. У 1937-1957 викладав у ньому. У 1958-1962 роках – перший директор Інституту ливарного виробництва АН УРСР, доктор технічних наук, професор. Член-кореспондент АН УРСР (обраний 23 січня 1957 року).

Наукові дослідження щодо виробництва чавунних загартованих валкiв, виливниць, виливкiв для металург. устаткування. Вивчав властивостi деревно-вугільних i коксових домених чавунiв, металургiю вагранкового процесу. Розвинув теорiю модифiкування чавуну, запропонував способи полiпшення технологічних властивостей чавунів i методи їх використання у ливарному виробництві.

Наукові праці:

Закаленные прокатные валки. Свердловск, 1934 (співавт.); Изложницы. Свердловск; Москва, 1935 (співавт.); Отливки для металлургического оборудования. Свердловск; Москва, 1947; Справочник по изготовлению отливок из высокопрочного чугуна. Москва; К., 1961 (співавт.); Литые коленчатые валы. Москва, 1964 (співавт.); Чугун с шаровидным графитом, обработанный редкоземельными модификаторами. К., 1964 (співавт.).


7 жовтня – 90 років з дня народження (1928–2000) Івана Степановича Горбаня, науковця у галузі фізичної оптики, одного із засновників Українського фізичного товариства

Випускник Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (1952 р.), відомий вчений в галузі фізики, доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, лауреат Державної премії України, декан фізичного факультету (1970-1972)

Народився 7 жовтня 1928 р. у с. Займище Талалаївського району Чернігівської області в сім’ї робітника.

Студентські роки, педагогічна та наукова діяльність Івана Степановича тісно пов’язані з фізичним факультетом Київського університету.

У 1952 р. він закінчив фізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка.

Упродовж 1952-1955 рр. Іван Степанович навчався в аспірантурі, після чого захистив кандидатську дисертацію. Свою трудову діяльність розпочав у цьому навчальному закладі на посаді асистента радіофізичного факультету, а потім – доцента фізичного факультету. У 1965 р. І.С.Горбань захистив дисертацію «Оптичні дослідження збуджених електронних станів у напівпровідниках» на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук. У 1967 р. він став професором, у 1982 р. – членом-кореспондентом НАН України. З 1992 р. І.С.Горбань – академік НАН України за спеціальністю «Фізика твердого тіла». Завідував кафедрою експериментальної фізики (1971-1998 рр.), був деканом фізичного факультету (1970 – 1972 рр.) Іван Степанович Горбань – один із провідних учених країни в галузі фізики. Він є фундатором наукової школи «Оптика нових матеріалів функціонального призначення та оптоелектронні системи контролю якості поверхні», створив на кафедрі експериментальної фізики науково-дослідну лабораторію «Електронно-оптичні процеси» та започаткував спеціалізацію «Фотоніка». Іван Степанович виховав цілу плеяду учнів, які плідно працюють у галузі оптики і лазерної фізики та спектроскопії твердого тіла (серед них 40 кандидатів наук, 6 з яких стали докторами), створили свої наукові школи.

До основних досягнень у багатогранній науковій діяльності Івана Степановича можна віднести розробку основ спектроскопії низькосиметричних і низьковимірних систем, що становлять основу сучасної мікроелектроніки, та вивчення нових квантових станів в електронно-діркових системах кристалів, що є перспективним для мікроелектроніки майбутнього; встановлення та обґрунтування осциляторної закономірності енергетичного спектра електронних пасток у лазерних та сегнетоелектричних кристалах; відкриття нового явища, що полягає в резонансному підсиленні обертально-коливальних оптичних переходів в ексимерних молекулах тощо.

Разом з учнями Іван Степанович вперше отримав спектроскопічні ознаки процесів конденсації екситонів у фермі-рідині та генерацію випромінювання на електронно-дірковій рідині в шаруватих кристалах; вперше експериментальне зафіксував надійні спектроскопічні ознаки існування бозе-конденсату в низькосиметричних кристалах та встановив існування квантової електронно-діркової рідини. І.С.Горбань – автор двох монографій, двох підручників і кількох навчальних посібників, має понад 300 наукових публікацій. Багато часу учений приділяв навчальній роботі на факультеті: читав лекції з загального курсу фізики для студентів фізичного факультету, розробив повний варіант розділу оптики і написав з цих питань книгу, яка перекладена і використовується як підручник в університетах інших країн. Іван Степанович розробив кілька спецкурсів для старшокурсників фізичного факультету.

І.С.Горбань вів плідну роботу на громадських засадах: очолював науково-методичну комісію Мінвузу України, був головою експертної ради ВАК України. У 1987-1991 рр. був обраний у члени правління Фізичного товариства СРСР, а у 1991-1993 рр. був віце-президентом Українського фізичного товариства (УФТ). У 1995-1998 рр. Іван Степанович – президент УФТ.

І.С.Горбань був членом Американського, Європейського і Польського фізичних товариств, почесним членом УФТ і Міжнародного оптичного товариства ім. Д.С.Рождественського.

У 1998 р. йому було присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки України ».

І.С.Горбань – лауреат Державної премії України з науки і техніки (1987); нагороджений орденом Трудового червоного прапора, багатьма медалями.

Помер І.С.Горбань 30 січня 2000 р. Похований на Байковому кладовищі в м. Києві.


12.10. 100 років (1918-2005) від дня народження Федора Кіндратовича Іванченка, українського вченого в галузі механіки

Федір Кіндратович Іванченко народився 12.10.1918 р. в с. Великий Вистороп Лебединського району Сумської області – український вчений в галузі механіки, член-кореспондент АН УРСР з 1982 р.

Закінчив (1945) Дніпропетровський металургійний інститут.

З 1969 - зав. кафедрою технічної механіки Київського політехнічного інституту.

Основні праці - в галузі механіки машин і металургійного машинознавства.

Один з засновників нового наукового напряму — механіки важких машин.

Розробив теорію і нові методи енергосилових розрахунків металургійних машин.

Наукові праці:

Динамика и прочность прокатного оборудования. Москва, 1970 (співавт.); Расчет грузоподъемных и транспортирующих машин. Москва, 1975; 1978 (співавт.); Конструкция и расчет подъемно-транспортных машин. К., 1983; 1986; Механика приводов технологичных машин. К., 1986; Расчет металлургических машин и механизмов. К., 1988 (співавт.); Підйомно-транспортні машини. К., 1993; Розрахунок машин і механізмів прокатних цехів. К., 1995 (співавт.).


15.10. 2018 р. - 410 років від дня народження Еванджеліста Торрічеллі (1608-1647) італійського фізика, математика

Еванджеліста Торрічеллі (15 жовтня 1608 році, Фаенца – 25 жовтень 1647 р Флоренція) – італійський фізик і математик, який сформулював концепцію атмосферного тиску.

Життєвий шлях.

Майбутній великий вчений народився в небагатій родині. Величезну роль в його вихованні зіграв дядько, бенедиктинський чернець. Базова освіта отримав в єзуїтському коледжі. Розглянемо основні події його життя.

1627 г. – приїхав до Риму, де почав вивчати математику.

1640 г. – під враженням досліджень Галілея написав «Трактат про рух». Після цього Галілей запросив його для співпраці у створенні наукового трактату «Бесіди про механіку».

1641 г. – Еванджеліста Торрічеллі переїхав до Галілео Галілею в Арчетрі (селище близько Флоренції). Тут він став секретарем і учнем великого дослідника.

1642 – стає наступником Галілея на кафедрі філософії і математики Флорентійського університету.

1644 г. – обґрунтував теорію атмосферного тиску, винайшов ртутний барометр, довів можливість отримання «торрічелліевой порожнечі».

1647 г. – помер у Флоренції.

Наукові досягнення.

Торрічеллі вніс вагомий вклад в механіку, математику, гідравліку, балістику і оптику.

В математиці Е. Торрічеллі розвинув так званий «метод неподільних». Він зумів узагальнити правило квадратури параболи. Досліджуючи сімейство парабол, Еванджеліста відкрив поняття «обвідної». Зараз математикам знайоме таке поняття, як «точка Торрічеллі» – точка в площині трикутника, сума відстаней від якої до всіх вершин трикутника має найменшим значенням. Знаходження даної точки важливо для вирішення різних техніко-економічних завдань. За цим принципом розміщений Череповецький металургійний комбінат.

Торрічеллі сформулював головний принцип руху центрів тяжіння. Він вперше довів існування атмосферного тиску і сконструював перший барометр. Вчений відкрив закон витікання рідини з отворів в стінці відкритої посудини. Крім того, він вивів формулу, визначальну швидкість витікання. Це дослідження стало основою теорії гідравліки.

Торрічеллі удосконалив артилерійський кутомір. Також він конструював прості мікроскопи, які складалися з однієї крихітної лінзи. Незабаром саме вони набули широкого поширення.

Цікаві факти

На честь Еванджеліста Торрічеллі названі:

  • місячний кратер;
  • одиниця тиску торр;
  • ліцей в Фаенца;
  • серія підводних човнів;
  • вулиця в Парижі.

Торрічеллі завжди сам виготовляв лінзи для своїх оптичних приладів. До нашого часу дійшла одна з його лінза, діаметр якої становить 83 мм. Досліджуючи цю лінзу, фізики прийшли до висновку, що вона за деякими якостям перевершує сучасні лінзи. Сам Еваджеліста одного разу заявив, що навіть ангели не виготовив б кращих сферичних дзеркал. Після смерті вченого розгадка його дивовижних лінз зберігалася в скриньці, бродила серед його друзів, але де вона знаходиться зараз невідомо.


23.10. 2018 р. - 100 років від дня народження Вадима Іполитовича Баптизманського (1918-1995), українського вченого в галузі металургії

Член-кореспондент АН УРСР, лауреат Державної премії УРСР (1978). Все своє життя пропрацював у Дніпропетровському металургійному інституті

(1948-1995 рр., зав. кафедрою металургії сталі з 1965-1991 рр. ), нині Національна металургійна академія.

Основні праці вченого присвячені теорії і практиці киснево-конверторного процесу, теорії і технології безперервного виробництва сталі, нових киснево-сталеплавильних процесів.

Наукові праці:

Конвертерные процессы производства стали: Теория, технология, конструкции агрегатов. [Djv- 2.8M] Авторы: В.И. Баптизманский, М.Я. Меджибожский, В.Б. Охотский. Под общей редакцией В.И. Баптизманского (Киев; Донецк: Вища шк. Головное издательство, 1984)

Баптизманский В. И., Величко А. Г., Исаев Е. И. Внепечная обработка стали

Технология и установки непрерывного способа производства стали. (1978) Соавт.: И.В. Лысенко и др.

Раскисление и легирование стали экзотермическими феросплавами.


25 жовтня 2018 р. – 140 років з дня народження Костянтина Лебединцева (1878–1925) вченого, математика

Лебединцев Костянтин Феофанович - син українського педагога, історика, основоположника української періодики Феофана Лебединцева, випускник Київського університету св. Володимира (1900). Математик-методист, педагог. Викладав математику в різних навчальних закладах Києва: в 2-й гімназії, 1-му комерційному училищі, на Вищих жіночих курсах А. Жекуліної. Мав змогу впроваджувати новітні методичні прийоми й ідеї — безпосередньо у процесі вивчення шкільних математичних курсів. Був членом Київського фізико-математичного товариства, намагався реформувати викладання шкільної математики. Протестував проти покарань та залякувань учнів, практики бездумного зубріння. Викладач (з 1921), професор (з 1923) Київського інституту народної освіти. Автор підручників з алгебри.

Розробив психологічні основи методики викладання математики, у своїх працях прослідкував історію конкретно-індуктивного і абстрактно-дедуктивного методів навчання.

Серед робіт:

  • статті: «Наша молодежь и вопросы половой этики», «Вестник воспитания», 1907, № 8,
  • «О границах вмешательства в воспитание детей (В связи с педагогическими воззрениями Л. Н. Толстого)», «Народный учитель» 1908, № 9,
  • збірки статей «Метод обучения математики в старой и новой школе», 1914,
  • «Математика в народной школе (Первая ступень)», Москва, 1918,
  • «Концентрическое руководство алгебры для средних учебных заведений (в 2-х частях)», 1919, в цій праці Костянтин Лебединцев уперше ввів учення про функцію — як органічну складову частину шкільного курсу алгебри,
  • «Развитие числовых представлений у ребенка в раннем детстве», 1923,
  • «Введение в современную методику математики», 1925.

30.10. 2018 р. - 90 років від дня народження Михайла Федоровича Шуби (1928-2007), укр. вченого-фізіолога, біофізика

Дитинство і родина (1928—1945)

Народився 30 жовтня 1928 року в селі Сасовому (тепер Виноградівського району Закарпатської області) у родині заможних селян. Батько Федір (Ференц) Федорович Шуба і матір Ганна Василівна мали 4 дітей: Степана (Іштвана), Михайла, Василя (Лоці), Марічку (Морішку). Степан навчався у духовній семінарії, потім працював шкільним вчителем, згодом — завідувачем обласного відділу народної освіти.

Навчання (1946—1954)

За традицією у закарпатських селах лише старшого сина в родині відправляли вчитися до міста, оскільки навчання коштувало грошей, а молодші успадковували землю. Проте прихід радянської влади на Закарпаття у 1945 році призвів до «розкуркулення» Федора Шуби. У родини було забрано не тільки землю, але й худобу, сільгоспінвентар — і навіть хлів. Через це Михайло вирішив вчитись. За 1946-47 навчальний рік він здав екстерном іспити за 8-9 класи й поступив до 10 класу Чорнотисівської середньої школи. 1948 року Михайло закінчив школу майже на відмінно, а до того ж став чемпіоном Віноградівського району з шахів.[3]

Того ж року він вступив до біологічного факультету Ужгородського державного університету. Серед його однокурсників були майбутній ботанік Володимир Чопик і майбутня дружина Шуби Єлизавета Семенович. Михайло спеціалізувався на кафедрі зоології під керівництвом відомого зоолога Іллі Колюшева, який високо цінував здібного студента. Через «куркульське» походження йому не дали жити у гуртожитку, доводилося винаймати кімнату за невелику стипендію, також не прийняли до комсомолу. У 1953 році Шуба з відзнакою закінчив університет, проте направлення до аспірантури не отримав через те ж походження. Довелося рік працювати вчителем біології у середній школі села Ставне. Туди ж направили за розподілом однокурсницю Михайла Єлизавету, з якою вони невдовзі побралися, незважаючи на певний спротив батьків.

Початок наукової роботи в Києві (1954—1967)

У 1954 році Михайло намагався поступити до аспірантури Київського університету, але його документи не прийняли через черговий донос відносно батька-куркуля. Але за рекомендацією завідувача кафедри фізіології Андрія Ємченка Шуба вступив в аспірантуру до Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР до відділу фізіології кровообігу та дихання. У цьому інституті Михайло Шуба працював все життя. У 1958 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Характеристика стану судиннорухового центру при порушенні судинного тонусу», присвячену нервовій регуляції скорочення м'язів кровоносних судин. Керівником цієї роботи був академік АМН СРСР Микола Горєв.

1955 року в родини Шубів народився син Ярослав. Оскільки житлові умови молодої сім'ї були важкими (Шуби жили у маленькій кімнатці в дерев'яному бараці на вулиці Коломиївській), тому більшу частину часу Михайло намагався відправляти сина до батьків дружини, які жили в селі Ключарки біля Мукачевого. У будинку не було навіть ванної кімнати, тому митися ходили до двоюрідного брата Михайла Миколи Бідзілі. Лише 1963 року Шуби отримали пристойну квартиру в районі Нивки.

Після захисту Шуба перейшов на постійну роботу до лабораторії електрофізіології, яку очолював академік Данило Воронцов, що тільки-но перейшов до Інституту з Київського університету. Воронцов доручив Шубі дослідити проблему електрофізіологічних властивостей гладеньких м'язів. Михайло (разом зі студентом Дмитром Артеменком) модифікував метод «сахарозного містка[en]» за Стемпфлі для електрофізіологічного дослідження багатоклітинних препаратів. Завдяки цьому методу вдалося показати, що окремі міоцити мають електричні зв'язки між собою. Спільно зі своїм вчителем у 1966 опублікував монографію: «Фізичний електротон нервів і м'язів».[4]

Академік Воронцов ставився до Шуби з повагою, називав своїм улюбленим учнем. 1963 року незадовго до смерті він за символічну ціну продав Михайлові свою «Волгу». Під час своєї подорожі по Закарпаттю відвідав батьків Михайла і Єлизавети.

Науковий центр із дослідження гладеньких м'язів (1967—1984)

У 1967 році Шуба захистив докторську дисертацію на тему «Електрофізіологічні властивості гладеньких м'язів», після чого був обраний керівником відділу біофізики кровообігу. У відділі одразу створилося 2 групи: з біофізики гладеньких м'язів судин і з гемодинаміки та кардіодинаміки.[5] Таке співіснування тривало недовго, і вже 1969 року з ініціативи Михайла Шуби було створено окремий відділ нервово-м'язової фізіології, який він і очолював до кінця життя. Завдяки допомозі директора Інституту фізіології Платона Костюка новостворений відділ налагодив багаторічне співробітництво з Інститутом біоорганічної хімії ім. М.М. Шемякіна АН СРСР[ru], що дозволило його співробітникам мати постійне надхоження нових біологічно активних сполук: блокаторів і активаторів роботи м'язів.[6]

У 1967 і 1968 роках Шуба їздив автомобілем до Югославії на запрошення колеги Властимира Савича, який до того працював у київській лабораторії.

1970 року в родині Шубів народилася друга дитина — донька Леся.

Роботи відділу Шуби з електрофізіологічних властивостей гладеньких м'язів, збуджувальної дії ацетилхоліну та гальмівного впливу норадреналіну були помічені за межами СРСР. У 1973-1974 роках Михайло Федорович на запрошення британської дослідниці і відомого фахівця з м'язової фізіології Едіт Бюльбрінг впродовж року працював в Оксфордському університеті в Англії. Дозвіл на відрядження у капіталістичну країну сину куркуля знову довелося здобувати з перешкодами, у цьому допоміг знову академік Костюк. Про відрядження Шуби статтю надрукував радянський журнал «Огонёк».

Після повернення з Британії Михайло Федорович поставив задачу перетворити свій відділ на один зі світових центрів дослідження гладеньких м'язів. Для цього він організував і провів у Києві міжнародний симпозіум. У 1974 році в СРСР вперше зібралися всі найвизначніші дослідники гладенької мускулатури на симпозіумі «Фізіологія гладеньких м'язів». Збірник доповідей цієї конференції був виданий за редаккцією Едіт Бюлбрінг і Михайла Шуби і став підсумком 30 років дослідження гладеньких м'язів[7]. Уже в незалежній Україні Шуба провів другий міжнародний форум «Фізіологія і біофізика гладеньких м'язів» 2003 року, що збігся з 75-річчям вченого.[4]

Відрядження до Британії й київський симпозіум надали поштовху до розвитку міжнародних зв'язків відділу Шуби. У вересні 1982 року Михайло Федорович брав участь у Міжнародному симпозіумі з фізіології та фармакології гладеньких м'язів у Варні, Болгарія. 1983 року його співробітниця Ірина Владімірова 6 місяців працювала у Лондоні з австралійським фізіологом Джефрі Бернстоком

У 1977 році після важкої хвороби померла перша дружина Михайла Шуби Єлизавета. Шуба залишився один з малою донькою. Пізніше він одружився зі своєю другою дружиною — Тамарою.

Викладач і громадянин (1984—1992)

Упродовж багатьох років читав курси лекцій з біофізики в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. З 1984 по 1995 рік був запрошений і обраний завідувачем кафедри біофізики.[8] Під час роботи в Університеті став засновником «клубу професорів», який був неформальним об'єднанням старших викладачів.

У 1980ті роки відділ Шуби перейшов від вивчення багатоклітинних препаратів до аналізу окремих міоцитів за допомогою методу фіксації потенціалу «patch-clamp».

Наприкінці 1980-х став засновником і першим головою інститутської організації Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка «Просвіта».

У 1990 році читав лекції у Нью-Йоркському університеті. 18 травня того ж року обраний академіком НАН України за спеціальністю «біофізика».

У незалежній Україні (1992—2007)

Михайло Шуба був одним з організаторів та був обраний першим президентом Українського біофізичного товариства, яке очолював з 1993 до 1998 року. У 1990х роках здійснював наукові візити до США (1994) і Бразилії. Продовжував співробітництво із британськими біофізиками з Медичного факультету Св. Георгія Лондонського університету[en], що дозволило отримати спільні гранти, зокрема придбати у відділ конфокальний мікроскоп.

Шуба працював відповідальним секретарем Українського фізіологічного товариства, очолював експертну наукову раду ВАК України, був нагороджений почесним знаком «Відмінник освіти України».


30.10. 2018 р. - 90 років від дня народження Данієля Натанса (1928-1999), американського генетика, мікробіолога, лауреата Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини (1978)

Деніел Натанс (англ. Daniel Nathans) (нар. 30 жовтня 1928 року, Вілмінгтон, Делавер, США — пом. 16 листопада 1999 року) — американський мікробіолог, лауреат Нобелівської премії в галузі медицини та фізіології 1978 року.

Президент Університету Джонса Гопкінса (1995—1996).

Деніел Натанс народився 30 жовтня 1928 року в Уілмінгтоні (штат Делавер) в сім'ї єврейських іммігрантів. З дев'яти дітей він був наймолодшою дитиною. Під час Великої депресії його батько втратив свій бізнес і тривалий час був безробітним. Натанс закінчив публічну школу, а потім Університет Делаверу, де вивчав хімію, філософію та літературу. Він отримав ступінь доктора в Вашингтонському університеті (Сент-Луїс) у 1954 році.

У 1978 році Деніел Натанс, інший американський мікробіолог Гемілтон Сміт і швейцарський мікробіолог і генетик Вернер Арберотримали Нобелівську премію у галузі медицини та фізіології за відкриття рестриктаз. Натанс першим застосував рестриктази, виявлені й охарактеризовані Смітом і Арбером, у генетичних дослідженнях вірусу SV40 (Simian virus 40).

Деніел Натанс був президентом Університету Джонса Гопкінса в 1995—1996 роках. У 1999 році у Медичній школі Університету Джона Хопкінса заснували Інститут медичної генетики МакКусака-Натанса, а в 2005 році ім'ям Натанса був названий один з 4 коледжів університету.

Коментарі: Залишити коментар
 
X