Слідкуйте за нами

04-09-2018

110 років з дня народження (2.09.1908) академіка АН УРСР (1958), творця багаторазового ракетно-космічного комплексу «Енергія» — «Буран», основоположника радянського рідинного ракетного двигунобудування



Валентин Петрович Глушко народився в Одесі 2 вересня 1908 р. У 1919-1924 рр. навчався у профтехшколі. Одночасно у 1920-1922 рр. навчався в консерваторії гри на скрипці. Навесні 1921 року Валентин прочитав книги Жуля Верна "З гармати на Місяць” і "Навколо Місяця”, після чого вирішив присвятити своє життя здійсненню таких польотів. Почав з астрономічних спостережень, був керівником гуртка молодих дослідників світу. Взимку 1922 р. знайшов в Одеській публічній бібліотеці книгу К.Е.Ціолковського, став вивчати його праці. Восени 1923 року написав Костянтину Едуардовичу листа і незабаром отримав лист-відповідь з кількома працями Ціолковського. Так розпочалось їхнє листування, яке тривало кілька років. У 1924 р. юний Валентин Глушко написав книгу "Проблема експлуатації планет”, яку не зміг видати, а згодом опублікував у газетах і журналах кілька науково-популярних статей, присвячених космічним польотам, зокрема, "Завоювання Землею Місяця” (1924 р.), "Станція поза Землею” (1926 р.).



Після закінчення школи В.П. Глушко у 1925 р. поїхав на навчання у Ленінградський державний університет, але не встиг скласти вступні іспити і перший курс пройшов як вільний слухач. У 1926 р. був зарахований на другий курс фізичного відділення фізико-математичного факультету ЛДУ. Одночасно з навчанням працював спочатку робітником, а згодом – геодезистом.



Темою диплома В.П. Глушко обрав проект міжпланетного корабля "Геліоракетоплан” з електричним ракетним двигуном (ЕРД). У квітні 1929 р. частину цієї роботи, присвячену електричному ракетному двигуну, В.П.Глушко здав до Комітету у справах винахідництва. Його ідеями зацікавились військові, і у травні 1929 р., після закінчення ЛДУ, В.П.Глушко став працювати в Газодинамічній лабораторії (ГДЛ). Він виготовив експериментальні зразки ЕРД, довів їхню працездатність, і… став розробляти рідинні ракетні двигуни (РРД). Через малу потужність ЕРД можна застосовувати в космічних апаратах, що вже виведені на орбіту. Вперше такі двигуни були використані у 1964 р. для орієнтації космічного корабля "Восход” та корекції орбіти станції "Зонд-2”.



У ГДЛ В.П.Глушко створив перший вітчизняний РРД ОРМ-1, що мав тягу 20 кгс, а потім ряд інших двигунів серії ОРМ, де застосовувалася пара азотна кислота – гас. Експериментував він і з іншими речовинами.



З 1934 р. В.П.Глушко став працювати у Москві – в Ракетному НДІ, створеному шляхом об’єднання ГДЛ та московської Групи вивчення реактивного руху. Тут, зокрема, він розробив РРД ОРМ-65 для ракетоплана РП–318 і крилатої ракети 212 конструкції С.П. Корольова.



У 1938 р. були заарештовані керівники РНДІ, а згодом В.П. Глушко і С.П.Корольов. Через рік В.П. Глушко став головним конструктором закритого ОКБ-16 НКВС (так званої "шараги”), де розробляв ракетні прискорювачі для літаків. У липні 1944 р. 35 ув’язнених з ОКБ-16 (в тому числі – В.П. Глушка та С.П. Корольова) було звільнено, і вони отримали завдання створювати бойові ракети.



У 1945 р В.П.Глушко, як і С.П.Корольов, у групі радянських спеціалістів вивчав у Німеччині вцілілі німецькі ракети Фау-2 та обладнання для їх виробництва. Відтворена ОКБ С.П.Корольова ракета злетіла 18 жовтня 1947 р. з полігону Капустин Яр. А в наступному році злетіла балістична ракета Р-1 С.П.Корольова з двигуном В.П. Глушка РД-100.



Потім були двигуни РД-101 (для Р-2) та РД-103М (для Р-5 та Р-5М). У 1957 р. почалися випробування двигунів РД-107 та РД-108 та ракети Р-7, яка стала основою багатьох космічних ракет-носіїв. Постійно вдосконалюючись, вони й досі надійно виводять на орбіти космічні кораблі. Для бойових ракет, яким треба було злітати негайно, КБ В.П. Глушка у 1957 р. розробило двигуни, де застосовувалися компоненти з високою температурою кипіння.



У жовтні 1953 р. В. П. Глушко був обраний членом-кореспондентом АН СРСР, 26 жовтня 1957 р. рішенням ВАК СРСР йому присуджено ступінь доктора технічних наук без захисту дисертації, а в 1958 р. він був обраний дійсним членом Академії наук СРСР. В.П. Глушко очолював Наукову раду з проблеми «Рідинне паливо» при Президії АН СРСР, був головним редактором енциклопедії "Космонавтика”, відповідальним редактором довідника "Термодинамічні і теплофізичні властивості продуктів згорання”, читав лекції в МВТУ. За видатні досягнення В.П. Глушко був двічі удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджений п’ятьма орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора і багатьма медалями.



22 травня 1974 г. В.П. Глушка було призначено директором і генеральним конструктором НПО "Енергія” (що об’єднало ОКБ С.П. Корольова, ОКБ В.П. Глушка та деякі інші підприємства). Під його безпосереднім керівництвом велась розробка орбітальної станції "Мир”, удосконалювались космічні кораблі "Союз”, орбітальні станції "Салют”. Вершиною творчості В.П. Глушка – інженера стало створення ракети-носія "Енергія” з найпотужнішими у світі ракетними двигунами РД-170 та багаторазового космічного корабля "Буран”.

В.П.Глушко не залишав роботу до останніх днів свого життя і помер 10 січня 1989 р. – через два місяці після успішного польоту "Бурана”.

Академік, беззмінний керівник відділу рідинних і електричних двигунів і ракет Валентин Глушко був Головним конструктором потужних ракетних двигунів, які використовувалися на всіх радянських ракетах-носіях, що літали до останнього часу в космосі. Він створив школу ракетного двигунобудування.



Вчений, конструктор, творець ракетно-космічних систем Валентин Петрович Глушко є уособленням великого генія людини, яка реалізувала фантастичні мрії багатьох землян про завоювання далеких просторів Всесвіту.



Сьогодні в нашій Українській державі це ім’я має бути знане, як ім’я Ціолковського, Корольова, Кондратюка, — великих українців.



До останніх днів життя Валентин Глушко не залишав улюбленої праці, а помер вчений в 1988 році. Похований на Новодівичому цвинтарі в Москві. Добре, що є бюст Валентинові Глушку в Одесі, а Федерація космонавтики Росії запровадила Золоту медаль імені Валентина Петровича Глушка.

Пам’ятаймо і ми про нього, великого Конструктора, бо то наша національна гордість, то слава України.


4 вересня – 140 років з дня народження (1878-1938), громадського і політичного діяча, організатора кооперативного руху, одного із засновників Української Центральної Ради - Федіра Івановича Крижанівського

Народився в с. Скибинці Сквирського уїзду, нині Тетіївського району.Навчався на медичному та юридичному факультетах Юр'євського (нині Тартуський) університету. За участь у студентському русі 1904 був заарештований і відбув піврічне тюремне ув'язнення.

У 1907 році закінчив юридичний факультет Петербурзького університету і переїхав до Києва. Працював юрисконсультом у конторі Держбанку (Київ), кооперативних банківських установах, зокрема Київсоюзбанку (1912—1919), був одним з організаторів кооперативного руху в Україні. Належав до Київської громади, Товариства українських поступовців, Українського клубу в Києві.

Став одним із засновників Української Центральної Ради, 20 (7) квіт. 1917 був обраний заступником голови, членом Комітету Української Центральної Ради. Разом з однодумцями-кооператорами 1917 створив Українську трудову партію (установчий з'їзд відбувся 18 жовтня в Києві). Був лідером партії фракції в УЦР та Малій раді.

У 1919—1921 роках — заступник голови правління Українбанку. З 1921 року — професор Київського кооперативного інституту.

У 1930 році заарештований органами Державного політичного управління УСРР. Після 3-х років ув'язнення повернувся до Києва. У 1938 році заарештований вдруге.

Страчений за вироком суду 28 квітня 1938 року.


7 вересня 2018 року – 90 років з дня народження (1928-2010) Ігоря-Ореста Богачевського, видатного вченого в галузі аеронавтики та астронавтики, автора понад ста наукових праць з ядерної фізики і астронавтики

Д-р математики (1961). Лауреат премій ім.Шевеля (1975), Сааті (1980) та В.Брагіна за праці в галузі магніто-гідродинаміки, нелінійної хвильової механіки, керованого термоядер. Лазер. Злиття. Середню освіту здобув у Сокалі та Новому Ульмі. Закін. Нью-Йорк. Ун-т (1956). У 1960-63- доц. Нью-Йорк. ун-ту; 1963-66-дослідник авіац. лаб. Корнельського ун-ту. Б. винайшов нестаціонарний («time-dependent») метод для проведення обчислень тривимірного входу в поле потоку, розробив багатовимірну обчислюв. схему дослідження гідромех. проблем та ударного хвильового потоку. Н.-д. діяльність продовжив у лаб. Авко-Еверет (1966-68) та Бел Телефон (1968-75). Вивчав проблеми, пов’язані з проникністю та циркуляцією атмосфери. Опрацьовував організаційні й тех. питання розширення телефонної мережі. 1975-87-пров. н. с. Нац. лаб. в Лос-Аламосі (шт. Нью-Мексіко). Чл. групи, відповідальної за ідентифікацію та попереднє дослідження нових концепцій зброї. Зробив вагомий внесок в екон. моделювання, програмний аналіз і програмне планування. 1981-93-пров. науковець Корпорації «Роквел Інтернешнл». Проводить наук. й тех. оцінювання проектів створення нових систем зброї. Запропонував можливу конфігурацію тактичної високопружної мікрохвильової зброї. Досліджував питання матем. моделювання термоядер. ракетного пристрою.

У виборі професії Ігоря Богачевського важливу роль відіграло знайомство з добре відомим в наукових колах Америки фізиком Михайлом Петришином — конструктором космічних кораблів. Він цілковито віддався технічним ідеям космічної ракетної техніки. Ігор Богачевський продовжує студії в галузі технічних наук та математики. З 1961 року займається науково- теоретичною працею у різних центрах США, його дослідження переважно спрямовані на розвиток аеронавтики і термоядерної енергетики. Наукові здобутки Ігоря Богачевського пов"язані зі створенням нових систем зброї, математичним моделюванням ядерних ракетних двигунів, розвитком телефонних мереж. Отримав численні нагороди, зокрема премію Шевелла і Саті, відзнаку ИАЗАза розробки для проекту «Аполло», нагороду телефонної компанії АТТ. Крім наукових публікацій, в його творчому доробку чимало патентів і популяризаторських статей, надрукованих останнім часом в Україні.

Коментарі: Залишити коментар
 
X