Слідкуйте за нами

21-03-2018

3 березня 100 років від дня народження американського біохіміка Артура Корнберга (1918-2007)

Артур Корнберг - один з найвідоміших біохіміків XX століття, член Національної академії наук США, Американської академії наук і мистецтв та Американського товариства вчених-біологів, а також іноземний член Лондонського королівського наукового товариства.

Закінчив Сіті-коледж у Нью-Йорку і Рочестерський університет. У 1942 році був офіцером медичної служби Берегової охорони США. У 1942-1952 роках працював в Національному інституті здоров'я в Бетесді, в 1947 році протягом року - в Медичній школі Нью-Йоркського університету як запрошений дослідник в лабораторії Очоа. З 1953 по 1959 роки - керівник відділу мікробіології університету Дж. Вашингтона в Сент-Луїсі (штат Монтана), з 1959 - професор факультету біохімії Стенфордського університету, до 1969 - декан факультету.

Артур Корнберг - визнаний авторитет в області біохімії ферментів. Його перші роботи присвячені проміжним продуктам метаболізму і ферментам, що беруть участь в їх утворенні. Ці дослідження привели до відкриття хімічних реакцій, відповідальних за синтез флавінаденіндинуклеотиду і дифосфоуридинуклеотиду - коферментів (термостабільних водорозчинних компонентів ферментів), що беруть участь в окисно-відновних процесах в клітці.

Досліджуючи механізм синтезу нуклеотидів - мономірних одиниць ДНК і РНК, - Корнберг підійшов до проблеми їх з'єднання один з одним (полімеризації). Виділив і очистив фермент, який називається тепер ДНК-полімеразою, що каталізує копіювання (реплікацію) ДНК при поділі клітини. У 1967 році, використовуючи вірус Сіншмейера як матрицю, Корнберг і Гуліа вперше отримали в пробірці біологічно активну ДНК.

У 1959 році Корнбергу і Очоа була присуджена Нобелівська премія з фізіології і медицини «за відкриття механізмів біологічного синтезу рибонуклеїнової і дезоксирибонуклеїнової кислот».

Роботи Артура Корнберга по дослідженню синтезу ДНК являють собою яскравий приклад того, як чисто науковий інтерес, просте прагнення зрозуміти, як працюють клітинні машини і як вони можуть бути зібрані в пробірці, призвело до неймовірного технічному прориву.


8 березня 230 років від дня народження французького фізика Антуана Сезара Беккереля (1788-1878)

Беккерель Антуан Сезар - французький фізик. Початкову освіту отримав в школі в Фонтенбло під керівництвом Біллі, учнями якого були також знамениті Пуассон (математик) і Араго (фізик). У 1806 році Беккер вступив до Політехнічної школи, а після закінчення в ній курсу перейшов у прикладну школу в Мец з інженерної частини і випущений звідти у гвардію з чином лейтенанта 2-го рангу.

Негайно після цього Беккерель відправився в діячу армію в Іспанію, виступивши під начальством генерала Сюше. Беккерель залишався в армії два з половиною роки і брав участь в облозі шести іспанських міст. Біографи Беккереля відгукуються з найбільшою похвалою про його військові заслуги, але тривала діяльність цього роду була не з його фізичними силам: він був змушений через слабке здоров'я вийти у відставку у віці 24 років.

Залишивши військову службу в чині капітана і з орденом Почесного легіону, Беккерель зайняв навмисне для нього засноване місце помічника інспектора по частині викладання в Політехнічній школі. Однак почуття обов'язку військової людини, прокинулося в ньому при навалі на Францію з'єднаних сил декількох європейських держав, знову змусили Беккереля вступити на дійсну службу, і знову ж слабкість здоров'я примусила його незабаром розлучитися з військовою справою і в цей раз назавжди. Беккерелю було в цей час 27 років, він був уже одружений, але ще не склав певного рішення щодо вибору занять. Однак коливання тривали недовго: під впливом спогадів про колишні успішні заняття під керівництвом Біллі і розсудлива рада двоюрідного брата його матері, відомого художника Жироде-Тріозон (Girodet-Trioson, творця «Поховання Атал») Беккерель зважився віддатися науковим заняттям.

Обравши мінералогію і зацікавившись особливо електричними властивостями мінералів, він перейшов до занять електрикою взагалі і таким чином вступив на шлях, від якого в увесь наступний час своєї майже шістдесятирічної наукової діяльності відхилявся рідко і ненадовго. Беккерель написав 529 нотаток, вчених мемуарів і окремих творів, все майже виключно з електрики, а проте в цьому числі знаходиться декілька робіт з агрономії, метеорології та геології, якої він займався під керівництвом Броньяра.

Його онук, Антуан Анрі Беккерель, прославився відкриттям радіоактивності.


18 березня 80 років від дня народження українського фізика Ігоря Кіндратовича Янсона (1938-2011)

Янсон Ігор Кіндратович - український вчений-фізик. Академік Національної академії наук України, доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки.

У 1961 році закінчив Харківський університет. У тому ж році почав працювати у Фізико-технічному інституті низьких температур. У 1966 році захистив кандидатську дисертацію, у 1976 році - докторську. З 1979 року - член-кореспондент, з 1992 року - дійсний член (академік) Національної академії наук України.

У 1969–1970 роках викладав у Харківському інституті радіоелектроніки, з 1976 року - у Харківському політехнічному інституті. 3 1979 року - професор кафедри низьких температур Харківського університету. Почесний доктор Харківського національного університету.

Основні напрямки діяльності - фізика низьких температур, фізика твердого тіла, молекулярна біофізика. У 1964 році, спільно із співробітниками по Фізико-технічному інституту низьких температур НАН України І. М. Дмитренком і В. І. Свистуновим, І. К. Янсон відкрив електромагнітне випромінювання надпровідної тунельної структури (нестаціонарний ефект Джозефсона). Досліджував слабку надпровідність, розвинув непружну тунельну спектроскопію твердих тіл.

В галузі біофізики проводив дослідні роботи з визначення енергії зв'язку в молекулярних кристалах. З високою точністю визначив енергію взаємодії біологічних молекул у кристалічній і газовій фазах.

Відкрив новий метод дослідження енергетичного спектра провідників - мікроконтактну спектроскопію. Цей метод набуває дедалі більшої актуальності у зв'язку із застосуванням у нанофізиці та спінтроніці.

Також досліджував квантові та мезоскопічні ефекти в ультрамалих мікроконтактах, процеси переносу заряду та спіну в нанорозмірних об'єктах, фундаментальні властивості нових надпровідних та магнітовпорядкованих сполук та матеріалів.

І. К. Янсон є автором 5 монографій та більш ніж 250 наукових статей. Під його керівництвом було захищено 6 докторських та близько 30 кандидатських дисертацій. Був членом редколегії журналу «Фізика низьких температур» та спеціалізованої ради із захисту докторських дисертацій при Фізико-технічному інституті низьких температур ім. Б. І. Вєркіна НАН України.


21 березня 250 років від дня народження французького математика Жана Батіста Жозефа Фур’є (1768-1830)

Жан Батіст Жозеф Фур’є - французький математик і фізик, відомий тим, що започаткував використання рядів Фур’є для розв’язування задач математичної фізики.

У 1794 році Фур’є вступає в Вищу нормальну школу, організовану Конвентом для підготовки вчителів. Незабаром школу закрили, але він встиг звернути на себе увагу відомих учених (Лагранжа, Лапласа і Монжа). У 1795 - 1798 роках викладав в Політехнічній школі. Брав участь разом з іншими вченими в Єгипетському поході Наполеона. Був секретарем, заснованого Наполеоном, Каїрського інституту. Після перемоги Англії, в 1802 році був призначений префектом департаменту Ізер зі штаб-квартирою в Греноблі, де він продовжив свої наукові вишукування з алгебри, і активно працював в новій галузі фізики - теорії теплоти. У 1808 році Фур’є отримав титул барона і був нагороджений орденом Почесного легіону.

Після поразки Наполеона під Ватерлоо і кінця «ста днів», був відсторонений від посади префекта і переїхав до Парижа. Тут він деякий час працював директором Статистичного бюро, і завдяки досвіду отриманому в Єгипті він підняв цю справу на висоту. У 1816 році Паризька академія наук обирала його своїм членом, але король Людовик XVIII скасував обрання. У 1816 році Академія наук знову обирає його своїм членом, але на цей раз обрання підтверджується. Фур’є стає одним з найвпливовіших академіків і в 1822 році його обирають довічним секретарем. У цьому ж році він видає Аналітичну теорію тепла.

Довів теорему про число дійсного коріння алгебраїчного рівняння, що лежать між даними межами. Досліджував, незалежно від Ж. Мурайле, питання про умови застосовності розробленого Ісааком Ньютоном методу чисельного рішення рівнянь. Монографія «Аналітична теорія тепла», в якій було дано висновок рівняння теплопровідності в твердому тілі, і розробка методів його інтегрування при різних граничних умовах. Метод Фур’є полягав у поданні функцій у вигляді тригонометричних рядів (рядів Фур’є). Знайшов формулу представлення функції за допомогою інтеграла, що грає важливу роль в сучасній математиці. Довів, що будь-яку довільно накреслену лінію, складену з відрізків дуг різних кривих, можна уявити єдиним аналітичним виразом. У 1823 році незалежно від Ерстеда відкрив термоелектричний ефект, показав, що він має властивість суперпозиції, створив термоелектричний елемент.

Коментарі: Залишити коментар
 
X