Слідкуйте за нами

09-10-2017

4 жовтня 80 років від дня народження українського вченого-механіка Віктора Тимофійовича Грінченка (1937)

Грінченко Віктор Тимофійович - фізик, доктор фізико-математичних наук, професор. Вчений у галузях акустики та механіки рідин, академік Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії УРСР.

Після здобуття вищої освіти в 1959 році він продовжив наукову роботу в Інституті механіки НАН України.  Роботи Віктора Тимофійовича в цей час були спрямовані на вивчення особливостей напруженого стану шаруватих оболонок, що знаходилися під дією інтенсивного нерівномірного нагріву. Оцінки такого напруженого стану були важливими для визначення працездатності елементів ракетної техніки при їх вході в атмосферу з космічними швидкостями. Розроблені В. Т. Грінченком методи розв’язання відповідних граничних задач та встановлені залежності рівня напруженості в залежності від механічних характеристик матеріалів у шаруватих конічних оболонках одержали позитивну оцінку фахівців КБ "Південне".

У подальшому коло наукових інтересів В. Т. Грінченка постійно розширювалося. Крім складних статичних задач термопружності неоднорідних пружних тіл, постановка яких стимулювалася потребами ракетної техніки, об’єктом його досліджень стають динамічні процеси в пружних тілах. Результати фундаментальних досліджень закономірностей статичного деформування просторово розвинених пружних тіл, формування їх спектрів власних частот та форм коливань узагальнені вченим у докторській дисертації.

Практичні потреби розвитку гідроакустики в 70-ті роки і тісна співпраця з таким провідним науково-технічним центром України як НДІ "Гідроприлад" визначили основні напрями наукової роботи Віктора Тимофійовича у той період. Його роботи стали значним внеском у розвиток такого новітнього напряму механіки як електропружність. Пружні матеріали із сильним п’єзоефектом широко використовувалися при створенні гідроакустичних випромінювачів. Дослідження поведінки конструктивних елементів з таких матеріалів з урахуванням динамічної взаємодії з рідиною дало можливість напрацювати практично важливі рекомендації щодо управління характеристиками акустичних систем. На основі таких рекомендацій було створено новий тип низькочастотного випромінювача зі змінною резонансною частотою, гідроакустичні екрани, прозорі для потоку рідини і непрозорі для звуку та ін.

На початку 80-х років наукові інтереси Віктора Тимофійовича пов’язані в основному з вивченням акустичних ефектів у нестаціонарних потоках рідини. Для розвитку таких досліджень в Інституті гідромеханіки НАН України в 1981 році було створено лабораторію, а згодом відділ гідродинамічної акустики. Відтоді наукова діяльність В. Т. Грінченка зосереджена в Інституті гідромеханіки НАН України.

Наукова робота вченого у 80-ті роки пов’язана з вивченням закономірностей генерації звукових полів турбулентними потоками та полів пульсацій тиску на поверхнях тіл, що обтікаються рідиною за умов великих швидкостей. Під керівництвом Віктора Тимофійовича в Інституті було створено експериментальну базу для дослідження акустичних характеристик видовжених гідроакустичних антен, що буксируються. Результати цієї роботи знайшли практичне застосування при створенні об’єктів низькочастотної гідроакустичної техніки.

На початку 90-х років очолюваний В. Т. Грінченком колектив акустиків Інституту гідромеханіки НАН України був переорієнтований на дослідження в галузі медичної акустики. Одержано важливі результати, що стосуються особливостей механізму генерації звуків дихання, вивчено акустичні характеристики респіраторної системи людини. Під безпосереднім керівництвом Віктора Тимофійовича створено комп’ютерний комплекс для реєстрації та обробки звуків дихання. Комплекс пройшов всі необхідні тестування і рекомендований Міністерством охорони здоров’я України для використання в медичних закладах.

Багато уваги В. Т. Грінченко приділяє і науково-організаційній діяльності. Він є редактором двох наукових часописів: "Акустичний вісник" та "Прикладна гідромеханіка", членом редакційної колегії журналу "Доповіді НАН України", співредактором англомовного "Міжнародного журналу з механіки рідини" (США). Віктор Тимофійович постійно бере участь у роботі організаційних комітетів вітчизняних та міжнародних наукових конференцій.

Організаційна робота В. Т. Грінченка забезпечила можливість формування та багаторічного функціонування єдиної в Україні спеціалізованої вченої ради із присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук з акустики.


12 жовтня 125 років від дня народження українського математика Михайла Пилиповича Кравчука (1892-1942)

Миха́йло Пили́пович Кравчу́к — українськийматематик, академік АН УРСР, доктор фізико-математичних наук, професор Київського політехнічного інституту.

Вчитель всесвітньо відомих у майбутньому конструкторів ракетної та космічної техніки, академіків Архипа Люльки, Сергія Корольова та Володимира Челомея. Методи М. Кравчука використані в США, Японії та інших країнах при моделюванні кібернетичної техніки. Наукові праці М. Кравчука широко використовували американські автори першого у світі комп'ютера. Учасник багатьох міжнародних математичних конгресів. Мав широкі контакти із світовою математичною громадськістю. Співавтор першого тритомного словника української математичної термінології. Наукові праці стосуються алгебри, математичного аналізу, диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії функцій та інших розділів математики.

Молодий Кравчук 5 вересня 1917 року прочитав свою першу т. зв. пробну лекцію з предмету чистої математики «Про функції, що справджують теорему додавання», а два дні пізніше — першу лекцію з курсу теорії множин і одержав звання приват-доцента. Кілька тижнів раніше надія української науки успішно склала магістерські екзамени. Національно-культурне й державне відродження України після повалення царату не пройшло повз увагу молодого вченого. Він викладає математичні дисципліни в І і ІІ українських гімназіях у Києві, Українському народному університеті. Він стає, між іншим, членом комісії математичної термінології при Інституті української наукової мови УАН. У 1919 році М. Кравчук публікує курс лекцій з геометрії, що він їх прочитав в Українському народному університеті. Цього ж року опубліковано перший переклад українською мовою широковідомого підручника з геометрії Кисельова, здійснений М. Кравчуком. У другій половині 20-х років підкомісія математичної секції природничого відділу Інституту української наукової мови під головуванням М. Кравчука створить тритомний математичний словник.

Одна за одною з'являються друковані праці М. Кравчука. Ряд глибоких результатів з теорії білінійних форм та лінійних перетворень завершується докторською дисертацією «Про квадратичні форми та лінійні перетворення», яку вчений блискуче захищає 14 грудня 1924 року. Це був перший в УРСР захист докторської дисертації. У 1925 році М. Кравчукові було присвоєно звання професора. Далі М. Кравчук займається питанням узагальненої інтерполяції. Доповідь про свої висновки він зачитав на ІІ Міжнародному математичному конгресі в Торонто у 1924 році. Чотири роки пізніше український вчений їде на Міжнародний математичний конгрес в Італію. Дорогою виступає на засіданні Математичного товариства в Парижі.

Михайло Кравчук — автор понад 180 наукових робіт, в тому числі більше десятка монографій з різних галузей математики. Його наукові результати дістали міжнародне визнання. Серед них і перший проект комп'ютера. Його методи особливо використовуються зараз у зв'язку з розвитком кібернетики, зокрема при програмуванні багатьох складних явищ і процесів. Український вчений одержав фундаментальні результати в теорії ймовірностей, пов'язані з біномінальним розподілом. Саме він увів многочлени цього розподілу, відомі тепер у світовій математиці як многочлени Кравчука. М. Кравчук одержав багато нових результатів в області інтерполяції та механічних квадратур, зокрема повністю розв'язав питання про визначення механічної квадратури її коефіцієнтами та коефіцієнтами квадратур нижчих порядків.


25 жовтня 190 років від дня народження французького хіміка П’єра-Ежена-Марселена Бертло (1827-1907)

П'єр-Ежен-Марселен Бертло - французький хімік-органік і фізико-хімік, історик науки, громадський діяч.

У хімічній науці Бертло прославився як один із засновників органічного синтезу. Використовуючи оригінальні методи, першим отримав з елементів і найпростіших вихідних речовин безліч нових і вже відомих природних сполук, що відносяться до різних класів. У 1853-1854 роках, вивчаючи взаємодію гліцерину і жирних кислот (стеаринової, пальмітинової, олеїнової та ін.), отримав аналоги природних жирів, тим самим довівши можливість їх синтезу. Ці роботи увійшли в усі підручники органічної та біологічної хімії, а також трактати з філософії як приклад перетворення «речі в собі» в «річ для нас». Принципове значення мало здійснення синтезу етилового спирту з етилену і води за участю сірчаної кислоти, що відкрила шлях до нового способу виробництва цього важливого з'єднання. Раніше етиловий спирт отримували тільки бродінням цукрів.

Особливе місце в дослідженнях Бертло займають вуглеводні, яким присвячене півстоліття (з перервами) праці вченого, численні статті та експериментальні дослідження. Бертло провів масові синтези цих сполук та їх похідних з простих речовин, іноді навіть з хімічних елементів. Так, з вуглецю і водню в вольтовій дузі він отримав ацетилен, а на його основі - бензол, стирол, нафталін і складні ароматичні та конденсовані системи. У 1867 році Бертло запропонував універсальний метод відновлення органічних сполук йодістого водню, який широко використовувався до відкриття каталітичного гідрування газоподібним воднем.

Починаючи з 1865 року Бертло активно займався термохімією, провів великі калориметричні дослідження. Йому належать поняття «екзотермічної» і «ендотермічної» реакцій. Бертло отримав великі дані про теплові ефекти величезного числа реакцій, про теплоту розкладання багатьох речовин. Свої термохімічні уявлення вчений виклав у двотомнику «Термохімія».

Бертло займався також дослідженням хімії та фізико-хімії вибухових речовин. Відомі роботи вченого і в області агрохімії та біохімії. Бертло з'ясував роль вуглецю, водню, азоту та інших елементів в рості і розвитку рослин, встановив, що в грунті, населеному мікроорганізмами, відбувається фіксація азоту. Ці, а також інші дослідження в галузі біохімії викладені ним у 4-томнику «Рослинна хімія та агрономія».

Бертло багато займався історією хімії. У 1885 році вийшла його праця «Походження алхімії». У 1887-1893 роках він опублікував збірник давньогрецьких, сирійських та арабських алхімічних рукописів з перекладами і коментарями. Бертло належить книга «Революція в хімії».

У 1889 році Бертло був обраний до числа сорока членів Французької академії літератури і мистецтв. Він був членом майже всіх академій світу.

Коментарі: Залишити коментар
 
X