Слідкуйте за нами

01-08-2017

4 серпня 130 років від дня народження українського вченого в галузі гідрохімії та неорганічної хімії Євгена Самійловича Бурксера (1887 – 1965)

Видатний вчений в галузі геохімії, гідрохімії, аналітичної хімії рідкісних і розсіяних елементів, ядерної геології, абсолютного віку геологічних формацій, метеоритики. Організатор першої в Росії радіологічної лабораторії, на базі якої у 1921 році було створено Інститут прикладної хімії і радіології, а у 1926 році – Одеський хіміко-радіологічний інститут, реорганізований у 1932 році в Український філіал Інституту рідкісних металів. Керівником цих установ був Є.С. Бурксер.

Закінчивши у 1909 році університет Є.С.Бурксер працює в мінералогічному кабінеті у професора М.Д.Сидоренка. При хімічному відділі Одеського відділення Імператорського Російського технічного товариства Є.С.Бурксер створює першу в Росії радіологічну лабораторію, в якій розгорнулося всебічне вивчення повітря, вод, ґрунтів, лиманних мулів, гірських порід. Молодий вчений досліджує вплив радіоактивного випромінювання на рослини і тварини, розробляє методу вилучення урану і полоню з ферганської руди.

У 1921 році на базі лабораторії створюється Інститут прикладної хімії і радіології, який у 1926 році одержує назву Одеський хіміко-радіологічний інститут. Директором інституту призначається член-кореспондент АН УРСР Є.С.Бурксер. Технологічні розробки інституту були спрямовані на одержання із вітчизняної сировини солей літію, рубідію, цезію, торію, лантаноїдів. За розробками інституту із чорноморських водоростей стали добувати агароїд і йод. Проводились широкомасштабні дослідження з міграції солей в атмосфері, які започаткували аерогеохімічні дослідження у нашій країні.

Обрання членом-кореспондентом АН УРСР спонукнуло Є.С.Бурксера у 1938 році переїхати в Київ та працювати в Інституті геологічних наук АН УРСР. Тут він організував новий відділ геохімії, основною тематикою якого стало вивчення геохімії рідкісних і розсіяних елементів. Невдовзі Є.С.Бурксера обрали головою Комітету по метеоритах АН УРСР, який він очолював до кінця життя.

Повернувшись з евакуації, Євген Самійлович зосереджується на вивченні рідкісних елементів і їх розповсюдженні в породах Українського щита – геохімії скандію і германія, визначенню вмісту радіоактивних елементів у підземних водах. В ІГН АН УРСР він створює відділ абсолютного віку геологічних формацій та ядерної геології (1959). Виконується великий обсяг робіт по визначенню абсолютного віку гірських порід аргоновим, рубідієво-стронцієвим і свинцевим методами. Виходять друком такі праці як "Природні ресурси брому і йоду на Україні”, "Агрохімічні дослідження в Україні”, "Одеські лимани”, "Матеріали з геохімії скандію”, "Утворення та руйнування хімічних елементів у космосі”, "Возрастные группы минерализации пород Украины в абсолютном летоисчислении”, "Возраст метеоритов”, "Характеристика стандартных радиоактивных минералов для определения абсолютного возраста свинцовым методом” та ін.

Талановитий вчений, людина широкої ерудиції і високої культури Євген Самійлович був пристрасним пропагандистом наукових знань. Це був прекрасний педагог і наставник. Багато сил та енергії віддавав вихованню молоді.


14 серпня 240 років від дня народження данського фізика Ганса Крістіана Ерстеда (1777 – 1851)

Ханс Крістіан Ерстед - датський фізик. Народився в Рудкебінге. У 1797 році закінчив Копенгагенський університет. З 1800 року - ад'юнкт, з 1806 року - професор цього університету, з 1829 року одночасно директор організованої за його ініціативою Копенгагенської політехнічної школи.

З 12 років Ханс допомагає своєму батькові в аптеці. Тут він зацікавлюється природничими науками і вирішує вступати до університету. У 17 років юнак як абітурієнт виїжджає в Копенгаген і цілий рік готується до іспитів, які потім успішно витримує. За блискуче захищену дисертацію з медицини Ерстед, ледь закінчивши навчання, отримав ступінь доктора філософії. Він також отримує звання фармацевта вищого ступеня і після випуску влаштовується тимчасовим керуючим однієї зі столичних аптек. Втім тяга до викладання призводить його до університету, де перші три роки йому доводиться доводити свою професійну спроможність, читаючи кілька лекцій в тиждень без оплати.

У 1806 році він стає професором фізики, в функції якого входив обов'язок екзаменувати кандидатів з філософії, а також викладати фізику і хімію студентам-медикам і фармацевтам. Після цього призначення фізика була визнана повноправною дисципліною в Копенгагенському університеті.

Роботи присвячені електриці, акустиці, молекулярній фізиці. У 1820 році виявив дію електричного струму на магнітну стрілку, що призвело до виникнення нової галузі фізики - електромагнетизму. Для наукової творчості Ерстеда характерна ідея взаємозв'язку між різними явищами природи; зокрема, він один з перших висловив думку, що світло являє собою електромагнітні явища. У 1822-1823 рр. незалежно від Ж. Фур'є перевідкрив термоелектричний ефект і побудував перший термоелемент. Експериментально вивчав стисливість і пружність рідин і газів, винайшов п’єзометр. Проводив дослідження з акустики, зокрема намагався виявити виникнення електричних явищ за рахунок звуку. Досліджував відхилення від закону Бойля - Маріотта.

У 1825 році Ерстед першим отримав відносно чистий алюміній; оскільки повідомлення про це було опубліковано в маловідомому датському журналі і не відразу стало відомо хімікам, іноді першовідкривачем алюмінію називають Ф. Велера.

Ерстед був блискучим лектором і популяризатором науки. У 1824 році організував Товариство з розповсюдження природознавства, створив першу в Данії фізичну лабораторію, сприяв поліпшенню викладання фізики в навчальних закладах країни.

Естред був обраний членом багатьох найбільш авторитетних наукових товариств: Лондонського Королівського товариства і Паризької Академії. Зокрема в 1830 році його обрали почесним членом Петербурзької академій наук.

Англійці присудили йому медаль за наукові досягнення, а з Франції він отримав премію в 3000 золотих франків, колись призначену Наполеоном для авторів найбільших відкриттів в області електрики.


26 серпня 135 років від дня народження німецького фізика Джеймса Франка (1882 – 1964)

Джеймс Франк — німецько-американський фізик, Нобелівський лауреат з фізики 1925 року. Премія присуджена «за відкриття законів зіткнення електрона з атомом» (спільно з Людвігом Герцем).

У Гамбурзькій гімназії, де навчався Франк, упор робився на класичну освіту й мови — предмети, які його не цікавили. Коли в 1901 році батько послав його в Гейдельберзький університет, то очікувалося, що Франк вивчить юриспруденцію та економіку, після чого займеться традиційною для його родини банківською справою.

Проте в Гейдельберзі він вивчав також геологію і хімію, тут він зустрів Макса Борна, який підтримав інтерес Джеймса до науки. Пізніше Борн переконав батьків Франка допомогти синові в його прагненні отримати наукову освіту. У 1902 році Дж. Франк перейшов до Берлінського університету, тодішнього центру фізичної науки та освіти в Німеччині. Докторську ступінь він отримав в 1906 році за дослідження руху іонів в газових розрядах. Після короткого періоду роботи асистентом-викладачем в університеті Франкфурта-на-Майні Джеймс Франк повернувся в Берлінський університет асистентом фізичної лабораторії та став лектором у цьому ж університеті у 1911 році.

У 1913 році Дж. Франк почав спільну роботу з Густавом Герцом. У своїх перших спільних експериментах Франк і Герц досліджували взаємодію електронів з атомами благородних газів низької густини. Саме ця робота, що вивчала непружні зіткнення, привела Франка та Герца до відкриття квантової передачі енергії в зіткненнях атомів і електронів.

У своїх знаменитих експериментах Франк і Герц показали, що електрони можуть передавати енергію атому ртуті тільки порціями кратними 4,9 електронвольта. Потім Франк і Герц припустили, що атоми ртуті можуть випромінювати енергію, рівну поглинутій, що означало б існування спектральної лінії з визначеною довжиною хвилі. Виявивши цю лінію в спектрі ртуті, Франк і Герц зробили висновок, що атоми при бомбардуванні їх електронами і поглинають, і випромінюють енергію неподільними порціями, або квантами. Робота з газами інших елементів підтвердила це відкриття.

Експерименти Дж. Франк та Герца не лише продемонстрували існування квантів енергії переконливіше, ніж будь-яка попередня робота, але й дали новий метод вимірювання сталої Планка. Більш того, їхні результати видали експериментальне підтвердження моделі Бора. Ні Франк, ні Герц не зрозуміли цього спочатку, звернувши мало уваги на припущення Бора. Однак Бор та інші вчені незабаром скористалися результатами Франка та Герца, щоб підтвердити ідеї Бора, що суттєво вплинуло на розвиток квантової теорії.

У 1951 році Франк був удостоєний медалі імені Макса Планка. У 1945 році підписав звернення до влади США («Доповідь Франка») з проханням не проводити атомні бомбардування японських міст.

Коментарі: Залишити коментар
 
X