Слідкуйте за нами

03-03-2017

4 березня 110 років від дня народження російського фізика Володимира Йосиповича Векслера (1907 – 1966)

Наукові роботи В.Й.Векслера були в галузі фізики і техніки прискорювачів, фізики високих енергій, ядерної фізики, фізики космічних променів. Перші його дослідження були пов'язані з космічними променями й проводилися в горах - на Ельбрусі і Памір: вивчалися ядерні процеси, зумовлені частинками високих енергій космічного випромінювання. Результатом цих робіт було виявлення нового типу злив, названих пізніше електронно-ядерними. У 1944 році відкрив важливий для подальшого розвитку та прогресу прискорювальної техніки принцип автофазіровкі і, виходячи з нього, запропонував ряд нових типів прискорювачів.

Відкриття цього принципу дозволило розробити і створити численну "родину" різних типів прискорювачів заряджених часток - фазотронів, сінхрофазотронів, сінхротронів. З появою цих машин почався сучасний етап у розвитку прискорювальної техніки, який привів до створення фізики високих енергій.

Починаючи з 1944 року проектує і будує нові прискорювачі. Керував створенням першого радянського сінхротрона. У 1948-50 роках разом з групою фізиків розробив фізичні принципи і теорію руху частинок, які були покладені в основу проектування найпотужнішого в той час прискорювача протонів - синхрофазотрона на 10 млрд. еВ, який вступив в дію у 1957 році у м. Дубно. На цьому синхрофазотроні Векслером з співробітниками у 1960 році була відкрита нова елементарна частка - анти-сигма-мінус-гіперон, вивчені процеси народження дивних частинок, викликаються пі-мезонами, процеси пружного розсіювання протонів на протонах, здійснено великий обсяг досліджень з іонної фізики.

У 1944 році Векслер висунув ідею мікротрона. У 1956 році запропонував принцип когерентного прискорення частинок, розглянувши прискорення середовищем, ударні когерентного прискорення плазмових згустків. У1956 році заклав основи колективних методів прискорення частинок, був одним із зачинателів прискорення частинок за допомогою плазми.

У 1963 році отримав премію "Атом для світу".


6 березня 230 років від дня народження німецького фізика Йозефа Фраунгофера (1787 – 1826)

Йозеф Фраунгофер - німецький фізик. У 1806 році почав працювати

оптиком-механіком в оптичній майстерні в Мюнхен, у 1809 році став її керуючим, а в 1818 році - керівником і власником. З 1823 року був хранителем фізичного кабінету і професором Мюнхенського університету. Роботи Фраунгофера відносяться до фізичної і практичної оптиці. Йозеф Фраунгофер вніс істотний внесок в дослідження дисперсії і створення ахроматичні лінз. Виготовив чималі і чисті зразки флінтгласу і кронгласу і винайшов метод точного визначення форми лінз, який дуже вплив на розвиток практичної оптики. Вчений винайшов машину для шліфування ахроматичних лінз, сконструював спектрометр, ахроматичний мікроскоп, окулярний мікрометр і геліометр. У 1814 – 1815 роках спостерігав і перший дослідив і пояснив темні лінії в сонячному спектрі, названі в подальшому його ім'ям (фраунгоферові лінії). Зокрема, використовуючи явище дифракції, виміряв довжину їх хвилі. Дифракцію вивчав в паралельних променях (так звана дифракція Фраунгофера), спочатку від однієї щілини, а потім від багатьох. Великою заслугою Фраунгофера є широке використання ним з 1821 року дифракційних решіток для дослідження спектрів (деякі дослідники навіть вважають його винахідником першої дифракційної решітки).

Рефрактори Фраунгофера сприяли успіхам астрономів у визначенні перших зоряних паралаксів. Фраунгофера називають батьком астрофізики за його піонерську роботу в астроспектроскопії. Спостерігав спектри Місяця, Марса, Венери, знайшов їх подібними до сонячного спектру, що доводило світіння цих тіл відбитим сонячним світлом. Вперше намітив грубий поділ зірок на три спектральні групи. Проведене ним дослідження розподілу енергії в спектрі стало основою для визначення температури зірки. Ввів у практику астрономічних спостережень об'єктивну призму, що дозволило одночасно спостерігати сотні спектрів зірок.

За досягнення у науці і техніці Фраунгоферу поставлений в Мюнхені пам’ятник. Його ім’ям названо науково-дослідне Товариство Фраунгофера.


16 березня 230 років від дня народження німецького фізика Георга Сімона Ома (1787 – 1854)

Найвідоміші праці Ома стосувались питань проходження електричного струму через провідники й привели до відомого закону Ома, що зв'язує опір кола гальванічного струму, електрорушийної в ньому сили й сили струму, та був в основі всього сучасного вчення про електрику. У своїй першій науковій роботі Ом досліджує ці явища, але, за недосконалістю приладів, приходить до помилкового результату. У подальшій роботі Ом формулює свій знаменитий закон і потім всі свої роботи з цього питання поєднує в книзі: «Die galvanische Kette, Mathematisch Bearbeitet», у якій дає і теоретичний висновок свого закону, виходячи з теорії, аналогічної теорії теплопровідності Фур'є. Незважаючи на важливість цих робіт вони пройшли непоміченими і були зустрінуті навіть вороже. лише коли Пульє у Франції знову прийшов (1831–1837) дослідним шляхом до тих самих результатів, закон Ома був прийнятий вченим світом і Лондонське королівське товариство на засіданні 30 листопада 1841 нагородило Ома медаллю Коплі.

Відкриття Ома, що дало можливість вперше кількісно розглянути явища електричного струму, мало і має величезне значення для науки. Всі теоретичні (Гельмгольца) і практичні (Бетц, Кольрауш, комісія британської асоціації) перевірки показали повну його точність. Закон Ома це правдивий закон природи. Подальші роботи Ома з електрики стосувалися питань уніполярної провідності (1830) і нагрівання проводів струмом (1829). У 1839 році пішов ряд робіт з акустики, які призвели до результатів великої важливості. У статті «Ueber die Definition des Tones nebst daran geknüpfter Theorie der Sirene und ähnlicher tonbildender Vorrichtungen» (1843) Ом висловив закон (також званий «законом Ома»), що людське вухо пізнає лише прості гармонічні коливання, і що кожен складний звук розкладається вухом на складові (за законом Фур'є) і пізнається лише як їх сума. І цей закон не був прийнятий сучасниками Ома і лише Гельмгольц через вісім років після смерті Ома довів його повну справедливість.

У 1845 році Ом стає повноправним членом Баварської академії. Ще чотири роки по тому, він обіймає посаду куратора музею фізики при Баварської академії в Мюнхені і читає лекції в Мюнхенському університеті. Лише в 1852 році Ом отримає посаду, до якої прагнув усе своє життя: його призначають головою кафедри фізики Мюнхенського університету.


16 березня 100 років від дня народження українського фізика-теоретика Соломона Ісаковича Пекара (1917 – 1985)

У 1938 році Соломон Ісакович Пекар закінчив фізико-математичний факультет Київського університету. У період з 1944 по 1951 роки і з 1953 по 1960 роки був завідуючим кафедрою теоретичної фізики. В 1941 році в кандидатській дисертації побудував загальну нелінійну монополярну теорію випрямлення на контакті напівпровідник-метал, за яку йому була присуджена ступінь доктора фізико-математичних наук. Вніс значний вклад у розвиток теорії твердого тіла: на основі його досліджень розв’язано ряд фундаментальних проблем фізики напівпровідників, оптичних та фотоелектричних явищ у кристалах. Побудував теорію поляронів. Узагальнив методи теорії поляронів на випадок проміжного зв’язку і переніс їх на нові об’єкти: екситони та конденсони. Одночасно з Бардіном і Шоклі ввів метод деформаційного потенціалу. Передбачив аналог месбауеровської лінії - вузьку безфононну лінію у домішкових спектрах. Розробив квантову теорію локальних електронних центрів в кристалах, теорію домішкового поглинання світла та люмінісценції у кристалах. Розробив теорію нового електрострикційного механізму електрон-фононної взаємодії та підсилення на його основі ультразвуку в кристалах.

Фундаментальне значення має цикл праць з теорії екситонів і додаткових хвиль. Пекар С.І. відкрив додаткові хвилі з частотою і поляризацією звичайних хвиль, але іншою швидкістю розповсюдження. Понад 25 років викладав у Київському університеті, започаткував на кафедрі теоретичної фізики спеціалізацію з теоретичної фізики. Підготував 10 докторів і понад 60 кандидатів наук. Академік АН УРСР (1961). Нагороджений 2 орденами Трудового Червоного Прапору, орденом "Знак Пошани” та медалями.

Коментарі: Залишити коментар
 
X