Чим
зацікавити наших читачів, коли прийшла весна? Звісно – жінки і мода.
Мода і в ХХІ століття тримає «пальму
першості» серед усієї іншої актуальної інформації. Кожна сучасна жінка
намагається створити або придбати хоча б одну модну річ, для нового весняного сезону.
Читаючи нову книгу «Кременчуг. Любимый город» про історію міста, переглядаючи приватні колекції фото, відвідавши міський краєзнавчий музей, захотілося розповісти про кременчуських жінок кінця ХIХ і початку ХХ століття, які не поступалися парижанкам.
Модниці початку ХХ століття намагалися знайти інформацію в журналах, яких було вже немало на той час. Серед них найбільш популярними були «Женская жизнь», «Дамский мир», «Ворт», «Модний курьер», «Иллюстрированный журнал белья и рукоделия», «Моды для всех».
На сторінках журналу «Дамский мир», наприклад, друкувалося багато новин в галузі моди з ілюстраціями та викройками, а інформація надсилалася кореспондентами з Парижа, Нью-Йорку, Лондона та Відня. У структурі жіночих журналів була велика кількість розділів: художня література, домоводство, мода, рукоділля, різні дрібнички для декору помешкань та ін.
Наймоднішим магазином в Кременчуці був мануфактурно-галантерейний пасаж Файдиш. В магазин продавалися всі модні речі,навіть, з Парижу. Кременчужанки, які привозили речі з-за кордону або ж придбали їх у торговому ряді Фейдиш почувалися парижанками. Жінки зустріли ХХ століття в одязі, який мало відрізнявся від нарядів минулого, ХІХ століття. Костюм так само складався з корсету, вузького комірця-стійки, часто накрохмаленого, рукав починався пишними буфами, а до зап’ястя звужувався. Дзвоникоподібні спідниці мали довжину до підлоги, збиралися позаду у складки, подоли переходили в невеликий шлейф. Для повсякденного одягу використовувалися льон, оксамит і вовняні тканини темного або блідого пастельного кольорів. Вечірні наряди пошивалися з шовку «шармез», мережива, мусліну, сатину, крепдешину, шифону.
Найпопулярнішими прикрасами були перли: невеличкі сережки-краплини і довга низка перлин або багатоярусне кольє. Як у повсякденному, так і у вечірньому вбранні популярними були орнаменти, декорування тасьмою, стрічками, складками, бантами, накладними вишивками та воланами. Модними аксесуарами були парасолька, панчохи та вузькі рукавички (для декольтованого плаття рукавички обов’язково мали закривати руку вище ліктя). До модного вбрання додавалися гостроносі черевики та туфлі із скошеним барочним підбором і, безумовно, капелюшки. З широкими крисами, з високою тулією, прикрашені бантами, прозорими широкими стрічками, штучними квітами, вони являли собою справжні мистецькі витвори. Кременчуцькі модниці не були винятком. Після закінчення Різдвяного посту починався період званих вечорів, балів, походів до театру. Тут можна було зустріти не лише містян, а й поміщиків, які поверталися зі своїх садиб, а їхні другі половинки намагалися хоча б під час зимових заходів приєднатися до модного товариства. Безумовно, провінція була більш консервативна, ніж великі міста тодішньої країни, але й тут були свої визнані «законодавиці моди», які шили у найбільш дорогих модисток Кременчука і могли затьмарити своїми вишуканими нарядами навіть столичних модниць.
Та більша частина жіночого заможного населення міста все ж таки одягалася у більш скромний одяг, зате з дорогих тканин, які дозволяли собі замовляти навіть з Парижу. Для задоволення жіночих примх кременчуцькі мануфактурники пропонували великий вибір тканин і фурнітури для пошиття жіночого одягу, про що розповідають нам реклами магазинів, майстерень та приватних майстринь того часу (копії з адрес-календаря за 1909 рік). Жінки із родин середнього стану, де ще зберігалися строгі православні канони, не поспішали купувати або шити собі нові наряди. Втім, у цьому випадку виручало мереживо, вив’язане своїми руками. І от уже старе плаття перетворювалося на нове з білосніжним декоративним комірцем, або манжетами, або накладками на плечі і декольте. Серед модниць міста мереживо стояло на першому місці серед усіх матеріалів для оздоблення одягу, сумочок, носовичків, гаманців та капелюшків. Довгими зимовими вечорами пані й панянки нашого міста готували себе до нових виходів у світ, переплітаючі тонкі нитки у витончені орнаменти. Кременчуцьке училище жіночого ремесла Михайлюк Е.Д. навчало юних жінок шити, кроїти, мітити, ремонту и штопати білизну дитячого, жіночого і чоловічого; 2-х місячні курси крою й шиття плаття та білизни; художнього рукоділля, яке вражає різноманіттям занять, що пропонувалися, а це – вишивка хрестом, білою гладдю, художня вишивка різних видів, накладна вишивка, філо, філо-гіпюр, макраме, вишивка по тюлю, виготовлення батиста.
Серед жінок того часу набуває популярності ірландське мереживо «кроше», схоже на сітку з рельєфним рослинним орнаментом. Плетення справжнього мережива «кроше», яке виконувалося лише вручну, було заняттям складним і коштовним, підкреслювало вміння та вишуканий смак дами, тому цим рукоділлям займалася заможна частина жіноцтва і навіть аристократки. Сьогодні «кроше» знову стало трендом.
Коли французький модельєр Поля Пуаре здійснив справжню революцію в одязі жінки, відважно прибравши з її гардеробу багатовіковий атрибут – корсет, кременчуцькі парижанки зреагували і самі сміливі модниці все ж таки зважувалися вдягнути вільний від корсету наряд, тим більше, що стиль Поля Пуаре був не просто елегантним, а привніс у Високу моду нові канони краси – тепер талія стала завищеною, спідниці звужувалися донизу, силует плаття повторював природні жіночі форми і підкреслював обриси тіла. Навіть супротивницям нового стилю доводилося поступатися своїми принципами і для закордонних подорожей, які були доступні заможним кременчужанкам, шити модні наряди.
Приміряючи вишукану вечірню сукню до підлоги, особливо декольтовану і з корсетом, взуваючи туфлі на «шпильці», які так загадково і заклично цокають по підлозі, жінки відчувають: ось воно, те вбрання, яке дозволяє відчути себе справжньою богинею.Минають століття та кременчужанки завжди виглядають вишукано, навіть, з роками не втрачають привабливості та жіночності .
Читаючи нову книгу «Кременчуг. Любимый город» про історію міста, переглядаючи приватні колекції фото, відвідавши міський краєзнавчий музей, захотілося розповісти про кременчуських жінок кінця ХIХ і початку ХХ століття, які не поступалися парижанкам.
Модниці початку ХХ століття намагалися знайти інформацію в журналах, яких було вже немало на той час. Серед них найбільш популярними були «Женская жизнь», «Дамский мир», «Ворт», «Модний курьер», «Иллюстрированный журнал белья и рукоделия», «Моды для всех».
На сторінках журналу «Дамский мир», наприклад, друкувалося багато новин в галузі моди з ілюстраціями та викройками, а інформація надсилалася кореспондентами з Парижа, Нью-Йорку, Лондона та Відня. У структурі жіночих журналів була велика кількість розділів: художня література, домоводство, мода, рукоділля, різні дрібнички для декору помешкань та ін.
Наймоднішим магазином в Кременчуці був мануфактурно-галантерейний пасаж Файдиш. В магазин продавалися всі модні речі,навіть, з Парижу. Кременчужанки, які привозили речі з-за кордону або ж придбали їх у торговому ряді Фейдиш почувалися парижанками. Жінки зустріли ХХ століття в одязі, який мало відрізнявся від нарядів минулого, ХІХ століття. Костюм так само складався з корсету, вузького комірця-стійки, часто накрохмаленого, рукав починався пишними буфами, а до зап’ястя звужувався. Дзвоникоподібні спідниці мали довжину до підлоги, збиралися позаду у складки, подоли переходили в невеликий шлейф. Для повсякденного одягу використовувалися льон, оксамит і вовняні тканини темного або блідого пастельного кольорів. Вечірні наряди пошивалися з шовку «шармез», мережива, мусліну, сатину, крепдешину, шифону.
Найпопулярнішими прикрасами були перли: невеличкі сережки-краплини і довга низка перлин або багатоярусне кольє. Як у повсякденному, так і у вечірньому вбранні популярними були орнаменти, декорування тасьмою, стрічками, складками, бантами, накладними вишивками та воланами. Модними аксесуарами були парасолька, панчохи та вузькі рукавички (для декольтованого плаття рукавички обов’язково мали закривати руку вище ліктя). До модного вбрання додавалися гостроносі черевики та туфлі із скошеним барочним підбором і, безумовно, капелюшки. З широкими крисами, з високою тулією, прикрашені бантами, прозорими широкими стрічками, штучними квітами, вони являли собою справжні мистецькі витвори. Кременчуцькі модниці не були винятком. Після закінчення Різдвяного посту починався період званих вечорів, балів, походів до театру. Тут можна було зустріти не лише містян, а й поміщиків, які поверталися зі своїх садиб, а їхні другі половинки намагалися хоча б під час зимових заходів приєднатися до модного товариства. Безумовно, провінція була більш консервативна, ніж великі міста тодішньої країни, але й тут були свої визнані «законодавиці моди», які шили у найбільш дорогих модисток Кременчука і могли затьмарити своїми вишуканими нарядами навіть столичних модниць.
Та більша частина жіночого заможного населення міста все ж таки одягалася у більш скромний одяг, зате з дорогих тканин, які дозволяли собі замовляти навіть з Парижу. Для задоволення жіночих примх кременчуцькі мануфактурники пропонували великий вибір тканин і фурнітури для пошиття жіночого одягу, про що розповідають нам реклами магазинів, майстерень та приватних майстринь того часу (копії з адрес-календаря за 1909 рік). Жінки із родин середнього стану, де ще зберігалися строгі православні канони, не поспішали купувати або шити собі нові наряди. Втім, у цьому випадку виручало мереживо, вив’язане своїми руками. І от уже старе плаття перетворювалося на нове з білосніжним декоративним комірцем, або манжетами, або накладками на плечі і декольте. Серед модниць міста мереживо стояло на першому місці серед усіх матеріалів для оздоблення одягу, сумочок, носовичків, гаманців та капелюшків. Довгими зимовими вечорами пані й панянки нашого міста готували себе до нових виходів у світ, переплітаючі тонкі нитки у витончені орнаменти. Кременчуцьке училище жіночого ремесла Михайлюк Е.Д. навчало юних жінок шити, кроїти, мітити, ремонту и штопати білизну дитячого, жіночого і чоловічого; 2-х місячні курси крою й шиття плаття та білизни; художнього рукоділля, яке вражає різноманіттям занять, що пропонувалися, а це – вишивка хрестом, білою гладдю, художня вишивка різних видів, накладна вишивка, філо, філо-гіпюр, макраме, вишивка по тюлю, виготовлення батиста.
Серед жінок того часу набуває популярності ірландське мереживо «кроше», схоже на сітку з рельєфним рослинним орнаментом. Плетення справжнього мережива «кроше», яке виконувалося лише вручну, було заняттям складним і коштовним, підкреслювало вміння та вишуканий смак дами, тому цим рукоділлям займалася заможна частина жіноцтва і навіть аристократки. Сьогодні «кроше» знову стало трендом.
Коли французький модельєр Поля Пуаре здійснив справжню революцію в одязі жінки, відважно прибравши з її гардеробу багатовіковий атрибут – корсет, кременчуцькі парижанки зреагували і самі сміливі модниці все ж таки зважувалися вдягнути вільний від корсету наряд, тим більше, що стиль Поля Пуаре був не просто елегантним, а привніс у Високу моду нові канони краси – тепер талія стала завищеною, спідниці звужувалися донизу, силует плаття повторював природні жіночі форми і підкреслював обриси тіла. Навіть супротивницям нового стилю доводилося поступатися своїми принципами і для закордонних подорожей, які були доступні заможним кременчужанкам, шити модні наряди.
Приміряючи вишукану вечірню сукню до підлоги, особливо декольтовану і з корсетом, взуваючи туфлі на «шпильці», які так загадково і заклично цокають по підлозі, жінки відчувають: ось воно, те вбрання, яке дозволяє відчути себе справжньою богинею.Минають століття та кременчужанки завжди виглядають вишукано, навіть, з роками не втрачають привабливості та жіночності .
