Слідкуйте за нами

25-08-2015

Вимовляючи ім’я Івана Білика, одразу ж згадуємо  Панаса Мирного, його молодшого брата, спільно з яким збирали народну творчість і писали один з найвизначніших романів нашої класичної літератури «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Саме на цій основі між братами зав’язалася міцна творча співдружність, так звана «братська спілка». І хоч пізніше їхні творчі шляхи розійшлися в різні боки, та значення тієї співдружності, тієї «спілки» ніщо не могло затьмарити. Чи бодай применшити. Після того, як в 1880 році роман вийшов у Женеві, брати сфотографувались на пам’ять про «братську спілку», внаслідок якої з’явився цей визначний твір української літератури. Панас Мирний відзначив у брата «чулу до правди душу» і «сповнене народолюбством серце».

 Іван Білик, український фольклорист, етнограф і письменник, народився 2 вересня 1845 року у Миргороді в сім’ї бухгалтера повітового казначейства. Навчався він спершу в приходській школі, потім у повітовому трикласному училищі, яке закінчив, за словами Панаса Мирного, «з добрими помітками» в 1857 році. Вступити до гімназії не було матеріальної змоги, і батько взяв хлопця привчати до служби в казначействі (того року батька перевели до Гадяча на посаду казначея). Та служба не задовольняла юнака, він поривався до освіти. Це бажання підсилювало спілкування з молодим товариством із сім’ї Драгоманових. Читання книжок, розмови про долю народу, захоплення українським фольклором — все це сприяло росту свідомості і народолюбства. Рано почав Іван Якович записувати пісні, прислів’я і приказки, вивчати народні звичаї, а одночасно й писати власні твори. В 1860 році деякі його записи друкуються в  «Полтавських губернських відомостях», а з 1861 в журналі «Основа» під псевдонімом Іван Кивайголова. 1862 року він опублікував народні перекази, записані в Миргороді, «Про зозуль, посмітюх і гадюк» (псевдонім — Іван Руїна).

 1863 року Іван Рудченко стає чиновником  Казенної палати в Полтаві. Тут він знайомиться з «освіченим провідцем українолюбства»  Д. П. Пильчиковим і ще глибше усвідомлює потребу служити своєму народові. А для цього треба було вчитись, і в 1864 році Іван Якович їде в Київ, щоб підготуватись до вступу в університет. Там він пристає до гурту народолюбців (Антонович, Драгоманов,  Житецький,  Лисенко та ін.), займається громадсько-культурною роботою, співпрацює з редакцією «Киевлянина». В лютому 1867 року Рудченко одержав посаду в системі державного контролю, який був виділений в окреме міністерство. Попрощавшись зі мрією про університетську освіту, він їде в Житомир на службу в контрольну палату, якою керував полтавець  Матвій Симонов (Номис), відомий етнограф і фольклорист. З того часу і до смерті Іван Якович працював на різних урядових посадах у Вітебську, Херсоні, Петербурзі, де й скінчив свій життєвий шлях. Він став видатним фахівцем податної справи і мав друковані праці з цієї галузі.

 Значним внеском І. Білика у фольклористику є видання збірника «Народные южнорусские сказки» у 2-х випусках (1869 і 1870 рр.), збірки «Чумацкие народные песни» (1874), опублікування етнографічних розвідок «О чумаках и чумачестве», «Чумаки в народных песнях» та «Зтнографические работы в Западном крае в 1866 году». Цими працями дослідник поклав початок публікаціям українського фольклору за жанровим і тематичним принципом.

Велика заслуга Івана Білика як літературного критика. Його естетичні погляди розвивалися під впливом творчості  Т. Г. Шевченка. В статті «Тривога над свіжою могилою Т. Г. Шевченка» (1886) він називав Кобзаря одним із найбільших народних поетів. А в збірнику «Чумацкие народньїе песни» (1874) вмістив чотири пісні з Шевченкового рукописного збірника пісень, почутих у Сквирському повіті.

 Крім того, Білик відомий і як перекладач на українську мову творів І. Тургенєва, А. Міцкевича, Г. Гейне, Дж. Байрона та інших. Писав він і ліричні вірші, щоправда, переважно для себе та близьких людей.

                                                                           Петро Ротач, «Колоски з літературної ниви»

                                                                                          http://www.pollitra.pi.net.ua

 

Література:

  1. Іван Білик – Рудченко Іван Якович // Українські письменники: Біобібліографічний словник. – К., 1963. – Т. 2. – С. 50-54.
  2. Кобиляшна Є. Видатні земляки: Рудченко І. (Іван Білик), Усенко П., Потебня О. // Край. – 2010. - № 9. – С. 19
  3. Особистості: Іван Якович Рудченко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://histpol.narod.ru/person/pers-17/pers17-035.htm
  4. Плачинда-Сасина М. С. «Чумацькі народні пісні» Івана Рудченка // Народна творчість та етнографія. – 1990. - №1. – С. 36-41.
  5. Ротач П. Колоски з літературної ниви: Короткий літературний календар Полтавщини. –     Полтава : «Полтавський літератор», 1999. – С. 377.
  6. Рудченко Іван Якович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Рудченко_Іван_Якович
  7. Рудченко Иван Яковлевич [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/1860413
  8. Туркевич В. Брат Панаса Мирного (Іван Рудченко) // Історичний календар, 2000. – К., 1999. – С. 280-282.

 

 

  

 

Коментарі: Залишити коментар
 
X