Слідкуйте за нами

28-09-2021
Краєзнавча розвідка
 "Кременчук — ти став мені рідним”.
Шпак Іван Григорович

"Принаймні вік прожити як належить.” 
(Ліна Костенко) 
   Шпак Іван Григорович, 1931 року народження, м. Кобрин Брестської області (на той час — територія Польщі). 
  Цікавий факт: у мовному багажі — білоруська, польська, українська, німецька, російська. В юності мав 1-й розряд з легкої атлетики (спринтерського бігу).
В 1956 році закінчив Гірничо-промисловий факультет Львівського політехнічного інституту. За розподілом разом з дружиною поїхали працювати в м. Перм на Пермський нафтопереробний завод, що саме будувався і через рік мав розпочати свою роботу. Тож поки що молодий спеціаліст був перенаправлений (1956 р.) на об'єднання Пермнафта (Краснокамська контора турбінного буріння) слюсарем 6-го розряду. Далі  інженер промислово-механічної групи проектно- кошторисного бюро (1956), старший дизеліст, згодом  інженер-виконроб з ремонту і монтажу Вишко-монтажного цеху, інженер-виконроб з ремонту і монтажу бурового обладнання (1958 р.),  начальник Вишко-монтажного цеху (1959 р.) 
   В 1960 році був відкликаний на нафтопереробний завод. Перша посада — керівник газокомпресорної станції ГФУ (газофракціонуючої установки) . У 1961 році  старший  механік Цеху №3 (8 технологічних об'єктів), у 1962 році   головний механік Нафтопереробного заводу.  Зауважте,    це майже в 30 років. Досить непогана кар'єра для молодого спеціаліста і гарний практичний досвід.
    Але після  8 років роботи в Пермі виникло бажання повернутися ближче до рідних країв. 
   В Кременчуці в той час розпочиналось будівництво Кременчуцького нафтопереробного заводу, заводу Технічного вуглецю і ТЕЦ. На сам завод не вдалося влаштуватися, бо не дала "добро” партійна організація. "Поляк, безпартійний, згоден працювати на заводі з пониження посади — щось підозріло...”, - вирішило партійне керівництво. Звичайно, сказано було не прямо.
  У 1964 році вдалося влаштуватися виконробом в СУ-17 (Спецуправління) Промтехмонтаж, яке займалось будівництвом Нафтозаводу і заводу Техвуглецю.  З 1965 року — вже старший виконроб. 
  Яке було враження від міста? - Перш за все, благодатний клімат. Хоч все літо купайся в Дніпрі. Зелене. Багато фруктів, овочів. Але ще навіть в центрі міста були незабудовані повоєнні розвалини.
   У 1970 році Іван Григорович був прийнятий головним механіком Управління Придніпровськими магістральними нафтопроводами (УПДМН). З 1973 по 1976 рік знаходився в розпорядженні Зарубіжнафти — був направлений для надання технічної допомоги, працював начальником групи інспекції Торгівельно- промислової палати СРСР в Іраку (Північний Румейла, Нар-Умр, Лухейс, проживали в м. Басра). 
   За роботу в Іраку був нагороджений Орденом "Знак пошани” (1976 рік). 
  Після повернення   прийнятий інженером відділу Головного механіка, а з 1978 до 1991 року — працював на посаді Головного механіка УПДМН. Нагороджений медаллю "Ветеран праці” (1985 рік). В Управлінні Іван Григорович продовжував працювати до 2002 року, а потім ще неодноразово запрошувався в якості консультанта, адже він мав величезний досвід і авторитет у співробітників. 
   Завжди працював "на совість”, щоб не соромно було ні перед собою, ні перед людьми. 
   Зроблено багато. Є що розповісти, що згадати...
   В далекому 1964 році Кременчук активно розбудовувався: і промислові об'єкти, і жилий фонд, і інфраструктура. І майже скрізь у місті Іван Григорович доклав свої руки. 
   Відчувається, що згадується з гордістю, з відчуттям добре зробленої справи: 
- "1965 чи 1966 рік. Перед підрозділом було поставлено завдання будівництва теплових мереж міста, а саме від мосту (віадуку) на Пивзавод і до Електростанції. Труби там проходять під проїжджою частиною між Пивзаводом і Дитячою стоматологічною поліклінікою, а далі до Електростанції - під тротуаром зі сторони Пожежної частини. Діаметр труб 720 мм від Пивзаводу до Палацу КрАЗу, далі до Електростанції  - 530 мм. 
В чому були проблеми? Почали прокладати з весни. Теплопостачання від кразовських котелень в Нагірній частині міста (за Палацом КрАЗу) було призупинено. Місто тепло отримувало від котлів електростанції. На той час електростанція  вже припиняла свою роботу за призначенням, згодом рядом була розширена Підстанція зовнішнього електропостачання. Але теплові котли ще працювали на мазуті.
   Прокласти труби треба було до початку опалювального сезону. Але виникла складність — на цій трубі через кожні 200 метрів є так звані "Мертві опори”, які забезпечують фіксації труби при температурному подовженні. Всі необхідні роботи і тести, і іспити, теплоізоляція сальникової камери цих ділянок уже були зроблені. Треба випробувати всю трубу, а бетонні опори ще не готові. І бетон має ще схоплюватись (затвердівати) не менше 20 днів до моменту навантаження. Тут підвели будівельники, які на 2 місяці затримували будівництво цих опор. Кожна опора    приблизно 20 тонн, і будівельники не могли їх зробити. 
   Від нас же керівництво міста (Коженко) вимагало проводити основні завершальні іспити до Жовтневих свят. Вже сніг пішов, листопад, і населення невдоволене. 
Оперативна нарада:
    "- Коли буде зроблено?
     - Через 20 днів після бетонування!. 
     - Геть звідси! Ми вас із партії виключимо! 
     - А я безпартійний."
  Як зі сміхом зазначає Іван Григорович, в цій ситуації його безпартійність зіграла позитивну роль. А тепло в місті дали до тогочасного дня конституції (5 грудня), зате за нормативами. І прокладені труби справно служать вже півстоліття.
Взагалі, як і в кожного, на роботі бували різні ситуації. Часом, смішні.
Наприклад, 1965 рік. Бригада під його керівництвом була перенаправлена з Нафтозаводу (там саме не була завантажена роботою) на М'ясокомбінат робити розширення холодильного відділення. 
    Бригада і роботу уже всю зробила, й на основному місці вже зібралося багато завдань, а люди (до речі, висококласні фахівці), ну ніяк не хотіли йти з такого гарного місця (М'ясокомбінату). Причому, і робота якась їм тут весь час знаходилася. Коли вже стало терпіти неможливо, довелося домовитися з керівництвом, що бригадна будка і інструменти будуть вивезені з М'ясокомбінату до основної роботи в вихідний день. Тож бригаді таки  довелося повертатися на основне місце роботи.
   1968 року до дня Перемоги за дорученням влади міста Спецуправлінням були змонтовано в Придніпровському парку 6 атракціонів : Гойдалки дитячі,    Гойдалки дорослі, Зірка, дві Ланцюгові каруселі і Ракети.  Але нюанс був у тому, що не було всієї проектної документації, зокрема, розрахунків для іспитів. Із ситуації вийшли так: завантажували в гойдалки дитячі мішки з піском в кожну по 80 кг, в Зірку - 200 кг, ланцюгові каруселі - по 100 кг, дорослі гойдалки — по 200 кг. До речі, в колесо огляду (робила СУ-ТЕЦ) для іспитів завантажували тоді, приблизно, по 400 кг. Зведені тоді атракціони багато років справно служили, але вже прийшов час замінити їх на нові. 
   Десь в 1967-68 роках Іван Григорович був запрошений для вирішення проблеми відновлення постачання мінералізованої води із свердловини в Водолікарні. Артезіанська вода мала схожі властивості з відомими лікувальними водами для ванн з лікування хвороб системи опорно-рухового апарату. Та виправити проблему не вдалося. Через некоректну експлуатацію поламався станок — качалка. Відновити його не було змоги. Завод — виробник відмовився від виготовлення в зв'язку зі зняттям з виробництва. Запропонований ними станок — качалка не проходив за розмірами до свердловини . Сама свердловина була захаращена сміттям і очистити її на глибині до 120 метрів не було ніякої можливості. А буріння нової свердловини - річ дуже дорога і, за ствердженнями гідрогіологів, це не давало гарантії, що відбудеться попадання в гранітну щілину. До речі, подібна свердловина робилася і в Крюкові. Там дійшли до, приблизно, 120 метрів, і воду так і не знайшли. 
   Слід зазначити, що через рельєф місцевості (підстиляючих скальних порід) під наносним ґрунтом в Кременчуці бувають тільки ґрунтові води з Дніпра, що просочили через шари або дощові. Тому в вуличних колонках практично немає хорошої води.
   Місто розвивалося, причепурювалося. В 1972 році почали закладати Ювілейний парк на місці тупикової гілки залізниці, яка йшла уздовж берега. Зі сторони Дніпра була зона розвантаження товарів, а перед залізницею — зона складів. І все це мало вже негарний, занедбаний, навіть, гидкий стан. 
Для поливу ново-посаджених дерев бригадою була проведена прокладка і гідроізоляція труб для поливу насаджень протяжністю 8 км. Мережа була розгалужена. Насосна станція влаштована в районі Скелі - реєстр. Труби закопували в землю на зону промерзання (1,5 — 1.8 метра). Найважче було копати саме від Дніпра біля Скелі. 
   Але дерева трохи піднялися, і водогін був занедбаний, хоча міг би функціювати без проблем до наших днів. Крани поскручували, і труби виводів води пошкоджені. 
   Івану Григоровичу є ще багато чого згадати. Це і будівництво заводу Техвуглецю, і участь у зведенні житлових будинків (вода, газ, каналізація), буріння свердловин у дворах після Чорнобильської аварії, встановлення обладнання нового покоління для очищення питної води міста, яке, на жаль, занедбали, будівництво Нафтоперекачувальної станції "Кременчук” і нафтопроводу Кременчук — Снігурівка — Одеса (околиці Кременчука), інспектування роботи Рейко- зварювального поїзду для укладання рейок довжиною 800 метрів (Бархатний шлях). Все це потребувало багато сил, здоров'я і, безперечно, ґрунтовних знань зі суміжних спеціальностей. Як не крути, а міста не будуються і не функціонують добре без гарних технічних спеціалістів, одним з яких є Шпак Іван Григорович. Його розповіді щедро пересипані технічними термінами, а інакше бути і не може.
   За довгих 57 років Кременчук став Івану Григоровичу рідним. Вріс тут корінням. Пам'ятає, як місто зростало, змінювалось. На місці старих будівель, як, наприклад, посеред бульвару Пушкіна, з'являлись нові широкі алеї.
   Хвилює Івана Григоровича майбутнє Кременчука. Боляче дивитися, коли в місті щось будується непродумано. Не відбувається розвиток мереж водо-, газо- та електропостачання, особливо, в центрі міста. Нові будинки зростають, а мережі старі. Чи витримають вони навантаження?
Зараз Івану Григоровичу — поважні 90 років. Побажаємо йому здоров'я, гарного настрою і далі залишатися таким же бадьорим та активним. 
   Многії літа! 
(Підготувала зав. сектором української книги та народознавства Кременчуцької міської публічної бібліотеки Шпак Т.М.)


 Студент Львівського політехнічного інституту, 1952 рік. 

 Гол. механік Управління ПДМН Шпак І.Г. (зліва) і гол. енергетик УПДМН Лачугін А.О. (Анатолій Олександрович) (справа) на запуску нового крану Diere грузопідйомністю 12,5 тон, 1973 рік.

Сертифікат Школи бізнесу Норт-Нортвестернського університету в м. Чикаго (США), 1993 рік.




                                                                                                              


Коментарі: Залишити коментар
 
X