Майбутній художник Іван Кирилович Дряпаченко народився в селі Василівка Кременчуцького повіту Полтавської губернії, у селянській родині, що вела своє походження від кріпаків графів Капністів. З дитинства працював підпасичем у графському Олександрівському маєтку. Жага  хлопця до прекрасного проявилася змалку: вуглиною малював на  дверях, віконцях, огорожах. Талант Івана до малювання помітив власник маєтку граф Петро Іванович Капніст і вирішив відправити його після закінчення початкової земської школи навчатися образотворчого мистецтва в Київ.
    Дряпаченко одержав блискучу художню освіту: після навчання в Київській рисувальній школі (1894 – 1898) у   М.І.Мурашка удосконалював свою майстерність в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури   (1898 - 1903) у В.О.Серова і Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв (1903 - 1911). За дипломну роботу   «Саломея» (1911) одержав срібну медаль і звання художника з правом на творче закордонне відрядження.   Упродовж 1912–1913 рр. відвідав Італію, Німеччину, Францію, Іспанію. Живописні твори Дряпаченка з 1898 р.   систематично експонувалися на Традиційних весняних виставках Академії мистецтв відзначався медалями та   преміями. По закінченні відрядження приїхав у Василівку.
    Перебуваючи  за кордоном гостро відчув любов до рідної землі. Написані тут в 1913–1915 рр. полотна   принесли художнику велику популярність, розповсюджувалися у формі поштових листівок, друкувалися в   журналах, експонувалися на міжнародних виставках.
    У розпалі Першої світової війни  Іван Дряпаченко був відряджений на фронт до особливого військово-   живописного загону, де виконав десятки акварельних замальовок, які відтворювали окопні будні солдатів.
    У 1917 р. Дряпаченко назавжди повернувся до рідної Василівки. Піднесено сприйнявши революцію, став   активним пропагандистом культурних перетворень на селі. Вчителював у місцевій школі, керував сільським   хором, брав участь у виставах самодіяльного театру як виконавець провідних ролей. Картини, портрети,   пейзажі, написані в цей період, експонувалися на виставках у Козельщині (1932, 1934), Харкові (1934), Києві (1935). Допомагав талановитим дітям вийти на велику життєву дорогу творчої праці.
    Іван Кирилович жив одинаком, проте не почувався самотнім, він був оточений великою любов’ю селян, мав багато друзів. У відповідь на пропозиції перебратися до великих культурних центрів жартома відповідав: «Нашої красуні Василівки я не проміняю на жодну Венецію. Садки й гаї, білі хатки й чарівна ріка української пісні!»
    Коли почалися переслідування українства митець важко переживав цькування діячів культури, зокрема режисера Леся Курбаса, свого друга Іллі Шульги та інших патріотів України. Діставалося й самому художнику: чи не в кожному його творі 1930-х офіційні критики знаходили «невідповідності епосі».
    Обставини смерті Івана Кириловича Дряпаченка остаточно не з’ясовані: загинув нібито від чадного газу. Поховали художника на сільському цвинтарі.
    Творча спадщина художника представлена в музейних зібраннях України, Росії та Республіки Білорусь тільки поодинокими прикладами. Є його твори в приватних колекціях, але місце знаходження переважної більшості робіт І. К. Дряпаченка невідомо.
 
  Література:

1.   Апрелєва Т. 100 років виставок [в 1914 році відкрилася перша художня Виставка Івана Дряпаченка] // Кременчуцька панорама. - 2014. – 10-17 липня (№ 28). - С. 19
2.   Билина Ю. Народний художник повертається // Вiсник Кременчука . – 2007.- № 28.  - 12 липня. - С.16.
3.   Билина Ю. Пам’ятник Iвану Дряпаченку вiдкрили кременчуцькi художники  // Вiсник Кременчука . - 2007.-  № 25.- 21 червня. - С. 5
4.   Дряпаченко Іван Кирилович // Ханко В. Енциклопедія мистецтва Полтавщини Т. 1. А-Л. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2014. – С. 290
5.   Дряпаченко Іван Кирилович // Полтавіка. Полтавська енциклопедія Т. 9. Образотворче і декоративне мистецтво. Кн. 1: А-Л. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2015. – С. 419
6.   Дряпаченко Іван Кирилович // Енциклопедія Сучасної України Т. 8 Дл-Дя. – Київ, 2008. – С. 453
7.   Коваленко А. Україна Iвана Дряпаченка // Образотворче мистецтво . – 2005.- № 1 . –  С. 75
8.   Лахижа М.І. Наш рiдний край- Полтавщина: історiя та сучаснiсть // Полтава: АСМI,  2000 . – 44 с.
9.   Литвин Н. Василівка увіковічує ім’я свого "маестро пензля" [художник Іван Дряпаченко] // Зоря Полтавщини. –  2019 . – 10 грудня (№ 94) . – С. 9
10.  Литовченко Б. Як згас талант // Старожитностi . – 1993 . – № 13-14 . – C. 14
11. Незвичайні особистості в історії Кременчука . – Кременчук: Вид-во ПП Щербатих О.В., 2012 . –  19 с.+1 окр. аркуш план Кременчука.
12. Ніколаєва Т. Від Одеси до Петербурга: "Натурниці" Івана Дряпаченка // Українська культура . – 2014 . – № 2-3. – С. 54
13. Ніколаєва Т. Музейні скарбниці: Картини художника І.К.Дряпаченка у фондах  Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) ім. М.Ярошенка // Українська культура . – 2014. –  № 1 .– С. 19
14. Рубан В. Iсторичний та релiгiйний живопис // Iсторiя української культури: У 5-ти томах. Том 4. Книга 2. Українська культура другої половини XIX Столiття . –  Київ: Наукова думка, 2005 . – С. 958
15. Рубан В. Портретний жанр на поворотi XIX-ХХ ст. Вплив народної культури i пошуки нових стилiстичних прийомiв // Iсторiя української культури: У 5-ти томах. Том 4. Книга 2. Українська культура другої половини XIX столiття . – Київ: Наукова  думка, 2005. –  С. 910
16. Ханко В. Дряпаченко Iван Кирилович // Ханко В. Словник митцiв Полтавщини. – Полтава: ВАТ "Видавництво "Полтава" . – 2002 . – С. 71