Перший словник української мови «Лексіконъ славеноросскїй і именъ тълкованїє» Памви Беринди — одна з кращих праць східнослов'янської лексикографії XVII ст. Вона стала однією з найбільших зібрань української лексики кінця XVI початку XVII ст. Особливо цінним є те, що тлумачення або переклади слів в обох частинах «Лексикона» наведені українською літературною мовою XVII ст.
20 серпня 1627 року в Києві побачив світ перший словник української мови "Лексіконъ славенноросскїй " Памви Беринди, який був надрукований на кошти автора в Києво-Печерській лаврі.
Працюючи у друкарні Федора та Гедеона Балабанів, Беринда вирішив зібрати й витлумачити живою мовою книжні старослов’янські слова. Саме під час роботи у стрятинській друкарні П. Беринда і розпочав укладання «Лексикону». Майже 30 років вчений-лексикограф присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку.
У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: "Лексіконь” та "Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів.
Для того часу словник мав велике практичне значення. Справа в тому, що хоча в цей період у школах викладали не тільки церковнослов’янську мову, а й частину предметів цією мовою, а також нею видавалося чимало літератури, для широких верств українського суспільства ця мова, навіть у своєму українізованому варіанті, була малозрозумілою. У побуті українці розмовляли мовами, які геть не збігалися з книжними. Таку несправедливість і взявся виправляти невтомний дослідник Памво Беринда.
З появою словника живої української мови посилилася комунікація між різними верствами Гетьманщини, а також між Лівобережжям і Правобережжям України. Мова почала зшивати народ, перетворюючи говірки на спільний лінгвістичний світогляд.
«Лексикон» не втратив свого значення до сьогоднішнього дня, адже переклади та тлумачення слів, у свою чергу, є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII в., його синоніміки, засобів словотворення. І сьогодні, гортаючи сторінки видання, ми знаходимо у «Лексиконі» немало слів із сучасної української мови.
Зараз це видання, як і копії з оригіналу, широко доступні також в електронному вигляді.
У тексті використано матеріал з Інтернет-ресурсу http://litopys.org.ua/berlex/be01.htm
Література:
1. Беринда Павло // Онацький Є. Українська мала енциклопедія: У 4-х тт.. Т.1: А-І. – К. : Пульсари, 2016. – С. 79
2. Беринда Памво // Енциклопедія історії України: в 10-ти т. Т.1: А-В. – К.: Наукова думка, 2003. – С. 237
3. Беринда Памво (світське ім’я Павло) // Провідники духовності в Україні:Довідник. – К.: Вища школа, 2003. – С. 354
4. Беринда Памво // Українська мова: Енциклопедія. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія», 2007. – С. 47
5. Київський Атеней.Мистецький Київ XVII-XVIII cт. : проза, поезія, архітектура, малярство, графіка / упоряд. В.О.Шевчук, Ю.О.Іванченко. - Київ : Родовід, 2015. - 672 с.
6. Коць-Григорович Л. Про походження Памва Беринди// Мовознавство. - 1995.-№ 4-5. - С.3
7. Памво Беринда (1550-70-1632)педагог// Позакласний час. - 2003. - №22. - С.3
