Мартос Борис Миколайович – відомий український громадсько-політичний і державний діяч, учений-економіст, педагог, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Голова Ради міністрів Української народної республіки (УНР).
   Народився 20 травня в 1879 році, у с. Градизьк Кременчуцького повіту Полтавської губернії.  Б. Мартос походив зі старовинного козацького роду. Батьки забезпечили йому класичну за тих часів освіту: гімназію, а потім математичний факультет Харківського університету.  Ставши студентом, відразу ж поринув в український революційний рух, спочатку через студентські гуртки, потім як член Революційної Української Партії (РУП), а з 1905 року – Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). 
   У 1906-1910 роках викладав у гімназіях та вищих курсах Харкова, але як неблагонадійний був позбавлений педагогічної практики. Тому у 1910-1917 рр. він цілковито віддається справі організації усіх можливих форм кооперації, передовсім на селі, працюючи в кооперативних організаціях Волині та Кубані. На Полтавщині з ініціативи Бориса Мартоса заснували Полтавську спілку споживчих товариств (ПССТ). До 1917 року – інспектор кооперації Полтавського губернського земства.
   Був організатором кредитних і споживчих спілок та кооперативних курсів, брав активну участь у кооперативному русі в поєднанні з політичною діяльністю в Українській соціал-демократичній робітничій партії.  Як активний учасник українського політичного руху був тричі заарештований і відбував покарання.
   Після Лютневої революції 1917 р. включився у розбудову Української держави і вже на І Всеукраїнському селянському з'їзді був обраний до складу Української Центральної Ради.
   У першому українському уряді обіймав посаду генерального секретаря земельних справ (1917-1918рр.).
   Був одним із авторів земельного закону УЦР. На відміну від інших соціалістів, виступав проти скасування інституту земельної власності. Мартос попереджав, що такий крок спричинить земельну анархію: «кожний селянин буде брати для себе землі стільки, скільки йому захочеться, посилаючись на те, що земля є всенародна».
   Викладав у Київському комерційному інституті, був одним із засновників Кооперативного інституту ім. М. Туган-Барановського у Києві.
Після утвердження Директорії у грудні 1918 р. призначений міністром продовольчих справ, а з 1919 року очолював Раду Народних Міністрів УНР і водночас обіймав посаду міністра фінансів. Сприяв впровадженню української грошової одиниці – гривні.
   У 1920 році емігрував до Німеччини, а згодом до Чехословацької республіки і там займався науковою роботою та підготовкою фахівців для української кооперації. В 1945 р. переїхав до Мюнхена, де став засновником і ректором Української вищої школи економіки та Українського господарського інституту. З 1958 року жив у США. Помер 1977 року.


Література:


1.Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. – К., 1998. – 254 с.
2.Волошин Р.  Славнi iмена// Край. - 2004. - №2. - червень. - С. 20
3.Гелей С.Д.   Теорія та історія кооперації : підручник. - К.:Знання, 2006. - 513 с.
4.Гриценко А. Прем’єр-міністри України часів Директорії (кінець 1918 – 1920 рр.) // Київська старовина. – 2001. - № 5. – С. 96
5.Мартос Борис // Енциклопедія українознавства. – К., 1996. – С. 1480
6.Мартос Борис Миколайович // Енциклопедія історії України у 8-ми томах. Т. 6: Ла-Мі. – К., 2009. – С. 534.
7.Нестуля О.  Борис Мартос і кооперація Полтавщини.// Зоря Полтавщини. - 2014. - 20 травня/20 травня (№ 71/72). - С.  3
8.Реєнт О. П.   Українські визвольні змагання 1917-1921 років. - Київ : Арій, 2016. - 280 с.
9.Солдатенко В. Проект «Україна». 1917-1920 рр. Постаті. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. – 511 с.
10.Федоренко Л. В. Мартос Борис Миколайович // Юридична енциклопедія. В 6-ти томах. Т. 3: К – М. – К., 2001. -  С.589
11.Чернов А.   Апостол правди і науки [Борис Миколайович Мартос]// Край. - 2017. - № 10. - С.  16