УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ФІЛІАЛ ХАРКІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО

ПОЛІТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ПОЛТАВСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО КРАЄЗНАВЦІВ

КРЕМЕНЧУЦЬКА ЦЕНТРАЛІЗОВАНА БІБЛІОТЕЧНА

СИСТЕМА ДЛЯ ДОРОСЛИХ

 

Лев  Євселевський – краєзнавець

 

БІОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК

 

 

 

 

Укладачі О.Г. Чижик, Р.А. Бузина

 

 

 

 

Кременчук  1994

БЕК 91.9 : 63.3 / 4УКР - 4 ГОД/

Е 25

Е 25 ЛЕВ ЄВСЕЛЕВСЬКИЙ - КРАЄЗНАВЕЦЬ: Бібліографічний покажчик. - Кременчук, 1994.-26 с.

                              

Міжвідомча серія «Вчені Полтавщини». – Вип. 2.

 

 

 

Бібліографічний покажчик присвячений життєвому і творчому шляху відомого кременчуцького історика-краєзнавця Льва Ісааковича Євселевського. Творчий доробок ученого складає близько 400 наукових, науково-публіцистичних та художньо-документальних робіт.

Для широкого кола науковців, краєзнавців.

Редакційна колегія: Г.П.Білоус, В.А.Войналович, Г.Г.Журавель, В.Є.Лобурець, О.О.Нестуля, О.В.Супруненко.

 

 

СЛОВО ПРО КРАЄЗНАВЦЯ.

 

Полтавщина була завжди багата талановитими людьми. Далеко за IX межами відомі полтавські письменники і художники, поети і композитори, актори і науковці. Їх слава та шана - це і слава та гордість нашого краю, з життєдайного джерела народної мудрості якого вони черпали своє натхнення.

У вінку талантів Полтавщини ясно зоріє й ім’я відомого історика і краєзнавця, освітянина і громадського діяча доктора наук, професора Льва Ісааковича Євселевського. Серед колег - істориків та краєзнавців, він добре відомий як один з найбільш талановитих та плідних дослідників проблем становлення та розвитку робітничого класу в Україні. Почав працювати над ними ще в 60-ті роки з дослідження революційної боротьби робітників Кременчука в кінці XIX на початку XX ст. і в наступному неодноразово звертався до історії робітництва славного наддніпрянського міста. Відтак, за його ініціативи та безпосередньої участі були підготовлені монографічні дослідження історії Крюківського вагонобудівного заводу, Кременчуцького заводу шляхових машин, Кременчуцького нафтопереробного заводу, Кременчуцького автомобільного заводу. Це були перші подібні роботи на Полтавщині, які привернули увагу широкого загалу, сприяли розвитку краєзнавчих студій історії трудових колективів області.

Про той же інтерес, який викликали роботи Л. Євселевського в історії фабрик і заводів у фахівців свідчать схвальні відгуки на його праці в наукових виданнях, численні запрошення до участі в міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-теоретичних конференціях. Доповіді ученого на них завжди відзначалися нетрадиційністю постановки проблем, глибиною узагальнень та висновків, актуальністю практичних рекомендацій. Ці особливості притаманні і його дисертації на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук. Обравши за тему докторського дослідження проблему історіографії історії промислових підприємств України він дав узагальнюючий аналіз здобутків науковців краєзнавців у вивченні минулого і сучасного фабрик і заводів України. Члени спеціалізованої ради на якій відбувся захист дисертації Л.І. Євселевського одностайно прийшли до висновку, що вона є по суті новим напрямком в проблемній історіографії.

Новаторським був підхід Л. Євселевського і до інших проблем історичного краєзнавства. Він одним з перших серед учених України звернувся до аналізу причин та наслідків масових незаконних репресій за доби тоталітаризму. Ще в 70-х роках разом з П.М. Пустовітом видав нарис про одного з відомих державних діячів О.К. Сербіченка. В кінці 80-х - на початку 90-х років на сторінках періодичних видань Л. Євселевський опублікував низку нарисів про жертв сталінського геноциду. Помітною була і його участь у підготовці таких відомих в Україні збірок біографічних нарисів як "Реабілітовані історією” та "Репресоване краєзнавство”, а видана 1993 р. спільно з Г.М. Терещенком книга "Обжалованию не подлежит” вже сьогодні стала бібліографічною рідкістю.

Варто наголосити й на тону, що Л. Євселевський не лише несе правду сучасникам про волю людей, які попали в жорнова тоталітарного режиму, а й робить все можливе, щоб допомогти у наш нелегкий час тим, хто пережив сталінське лихоліття. Тож недаремно саме він ось вже понад п’ять років очолює Кременчуцьку організацію "Меморіал”.

Не лише високим професіоналізмом, а й чуйністю, глибокою вдячністю захисникам рідної землі від фашистів за мужність і героїзм позначені і праці
Л. Євселевського про Кременчуцьку дивізію народного ополчення та учасників антифашистського підпілля в Кременчуці. З під його пера вийшли добре відомі краєзнавцям роботи «Мост» і «Ополченцы» (обидві у співавторстві з
Г.М. Терещенком). Наслідком багаторічної праці ученого-краєзнавця, його постійного пошуку і неспокою серця стало офіційне визнання подвигу членів восьми підпільних антифашистських груп, що діяли на Кременчуччині. Нарис історії їх боротьби – «Чуєш Дніпре» підготовлений 1966 р. разом з
П.М. Пустовітом і Г.С. Барвінком отримав схвальну оцінку читачів і в 1977 р. був перевиданий вдруге.

Не одне видання витримали і розвідки Л. Євселевського в історії красеня-Кременчука, інших населених пунктів Полтавщини.

Закоханий в рідну землю, на якій зростав і мужнів його талант,
Л. Євселевський немало зусиль поклав і покладає до розвитку історичного краєзнавства не лише на Полтавщині, а й в Україні. Він – один з тих, хто стояв біля витоків відродженої 1990 р. Всеукраїнської спілки краєзнавців, створеного цього ж року Полтавського наукового товариства краєзнавців, а нині входить до їх керівних органів.

Своїм багатим досвідом Л. Євселевський щедро ділиться з молодими науковцями - асистентами, аспірантами, краєзнавцями.

Пропонований покажчик подає опис робіт ученого за тридцять років його наукової діяльності.

В.Є. Лобурець, доктор історичних наук,

професор, голова правління Полтавського

наукового товариства краєзнавців.

 

 

Ім’я нашого талановитого земляка Льва Ісааковича Євселевського - доктора історичних наук, професора кафедри суспільно - політичних наук філіалу ХПУ, відомо далеко за межами Кременчука. Нелегким був його шлях до освіти та наукової діяльності. Напівсирота, він у воєнні роки підлітком вже працював в Узбекистані в колгоспі, потім на заводі.

Закінчив вечірню школу, відчув потяг до вищої освіти, та мусив заробляти собі на життя. Вчився самотужки, закінчив заочне відділення Полтавського педагогічного інституту. Почалась його педагогічна діяльність викладача історії в Кременчуцькому медичному училищі. В педагогічному колективі молодого історика зустріли доброзичливо; прийшлась до душі відкритість Льва Ісааковича, його ерудиція, вміння спілкуватись, природній гумор. Лекції були цікавими, змістовними, аргументованими, а як класний керівних Євселевський Л.І. став справжнім другом, наставником молоді.

Невдовзі він організував в училищі предметний гурток з історії. Незвичним було те, що гуртківці не писали рефератів, а безпосередньо спілкувались з учасниками історичних подій, що відвідувались а місті, записували їх розповіді.

Революційні події в Кременчуці, Велика Вітчизняна війна, антифашистське підпілля, що діяло в Кременчуці під час німецько- . фашистської окупації - ось той великий пласт, що мали вивчати гуртківці під керівництвом викладача. Робота захватила учнів, вона стала для них школою морального, патріотичного виховання. Зібрані і оброблені матеріали згодом були здані у комісію по виявленню учасників народного ополчення та антифашистського підпілля при міськвиконкомі.

Тільки через 20 років після звільнення Кременчука від німецько-фашистських загарбників, в 1964 році, зусиллями Льва Ісааковича була організована зустріч колишніх підпільників з громадськістю міста, з учнями медичного училища. Діяльність їх на той час була визнана, більше двохсот чоловік нагороджено урядовими нагородами. Це була незабутня зустріч.

Вивчення історії рідного міста, революційних подій, діяльності видатних кременчужан, історії великих підприємств і численні газетні та журнальні публікації на цю тему виявили у Євселевського хист справжнього краєзнавця. Згодом з’явилась потреба узагальнити матеріал і в 1964 році за участю
Л.І. Євселевського і його однодумців Г.С. Барвінка, Д.Т. Беліченка,
П.Є. 3айченка, П.Г. Паустовського та П.Н. Пустовіта вийшов з друку краєзнавчий нарис «Кременчуг» на російській мові, потім довідник «Кременчуцька ГЕС». Ця подія тепло була відзначена в медичному училищі.

В 1970 році, після захисту кандидатської дисертації, Лев Ісаакович перейшов до Кременчуцького філіалу ХПІ. Та й тут він не обмежився викладацькою діяльністю. Різнобічна тематика, пов’язана з минулим і сучасним Кременчука продовжувала хвилювати. Віддаючи данину колишньому доброзичливому оточенню медиків, - Лев Ісаакович пише для журналу «Фельдшер-акушер» статтю про роботу історичного гуртка в медичному училищі, в місцеву газету - кілька статей про видатного земляка - доктора медицини, хірурга, громадського діяча О.Т. Богаєвського, що 30 років (1883-1913) очолював Кременчуцьку Губернську Земську лікарню; про необхідність увічнення його пам’яті, приймав участь у реабілітації імені Богаєвського, сплюндрованого «істориками» від медицини. Пізніше виходить кілька статей про всесвітньо відомого вченого – епідеміолога Данила Самойловича, що перебував у Кременчуці у 1784 році, під час спалаху чуми.

З самого початку своєї діяльності історика-краєзнавця Лев Ісаакович оперує тільки достовірними, перевірними фактами, постійно працює в бібліотеках, історичних архівах. Підсумком творчих пошуків та багаторічної праці по вивченню краєзнавчих матеріалів став підготовлений у 1985 році у співавторстві з
П.М. Пустовітом путівник «Кременчуг». В 1991 році вийшла з друку повість «Ополченцы» - художній творчий доробок вкупі з письменником Г.М. Терещенком.

 З його ініціативи була створена міська організація товариство «Меморіал». Нарешті настав час, коли відкрились секретні архіви КДБ. Пошук архівних матеріалів, зустріч з членами родин репресованих та тими хто вижив і вернувся з ГУЛАГу дали змогу історику Євселевському вийти з забуття численним невинним жертвам сталінських репресій, голодомору - наших співвітчизників та земляків.

Лев Ісаакович подав численні публікації до газет, а потім з його участю з’явилася фундаментальна праця "Реабілітовані історією”. Віддав він належне і вивченню історії товариства «Просвіта». Став науковим керівником кандидатської дисертації, на цю тему, директора місцевої СШ № 1 С.Я. Фарини.

Професор Л.І. Євселевський - історик, відомий в науковому світі, його запрошують на республіканські та міжнародні конференції і симпозіуми за фахом, з ним радяться, його цитують, запрошують до участі в фундаментальних енциклопедичних виданнях. В 1989 році він успішно захистив докторську дисертацію по проблемі історіографії  історії заводів і фабрик України.

Якщо підсумувати все зроблене Л.І. Євселевським за роки його творчої наукової діяльності очевидно: що б він не досліджував, що б не писав – головним  його героєм є людина. І не офіційний, сухий «людський фактор», а жива, повнокровна, героїчна, а часом і скривджена людина. Бібліографічний довідник - це переконливе свідчення багаторічної плідної, гуманної праці нашого талановитого земляка, історика - професора Л.І. Євселевського.

 

Заслужений лікар України

 

О. Федько

 

 

 

Из выступления Академика Тронько П.Т. на

заседании специализированного Совета по защите

докторских диссертаций при институте истории

АН УССР 28 января 1989 г.

 

Рассматриваемая докторская диссертация Льва Исааковича Евселевского посвящена весьма актуальной теме. Литература по истории промышленных предприятий Украинской ССР многочисленна и разнообразна, что и она заслуживает пристального и глубокого историографического анализа, определения научно-обоснованных рекомендаций, направленных на дальнейшее совершенствование этой работы. Детальный анализ работы Евселевского Л.И. дан в выступлениях официальных оппонентов и в отзывах. Я хорошо знаком с содержанием работы, мы ее рассматривали на отделе, сделали конкретные замечания и рекомендовали к защите. Л.И. Евселевский успешно справился с поставленной задачей. Целиком поддерживая положительную оценку, данную работе официальными оппонентами и в отзывах на автореферат. Остановлюсь только на двух моментах.

Первое. В диссертации освещены вопросы истории с позиций правды, указано на ряд проблем, которые должны быть освещены в истории фабрик и заводов, но не отражаются.

В диссертации впервые обобщаются работы советских историков по методологии и методике написания истории фабрик и заводов. Автор дает глубокий анализ работам ученых историков, выступивших в свое время инициаторами движения за создание истории фабрик и заводов, современных историков, 
В.А. Ежова, А.В. Митрофановой, Л.С. Рогачевской, историографическим работам, вышедшим на Украине. Он делает правильный вывод, что разработка истории отдельных предприятий переживает новый период, который был подготовлен предшествующим развитием и обусловлен возрастанием роли трудового коллектива в социалистическом обществе. С точки зрения автора необходимо сделать поворот к исследованию проблемы развития предприятий в современных условиях, что необходимо более глубоко исследовать те аспекты жизни предприятий, которые изучались слабо, поверхностно, оставались вне поля зрения авторских коллективов. Это в первую очередь проблемы социального развития. Жизнь - предприятия, его коллектива должна быть показана правдиво со всеми его сложностями, с ее успехами и недостатками. В этом плане нужно пересмотреть и переиздать некоторые ранее вышедшие работы о ведущих предприятиях республики.

Второе. У нас долгие годы складывалось впечатление, что горьковская традиция на Украине по написанию истории фабрик и заводов приобрела широкий размах. Да, действительно, как видно из таблицы, составленной соискателем, выпуск литературы по истории предприятий увеличивается, возрос интерес к этой проблеме. Так, если за 1986- 1980 гг. было издано 179 работ, то за период 1981-1985 гг. - 275. Но автор диссертации дает нам интересные данные, которые приводят к выводу, что к великому сожалению далеко не так как этого хотел Горький, развернута эта работа у нас в республике. Так, по данным Госплана республики на 1986 г. было 7597 промышленных предприятий, учитывая книги, брошюру и статьи есть только по 371 предприятию. Ясно, что не каждое предприятие должно иметь монографическое исследование по своей истории. В Киевской области 340 предприятий, о 6 из них есть публикации, но ни одной книги. В таких городах как Харьков 450 предприятий, издано всего 116 работ, которые представлены 27 предприятиями, в Донецкой области - 716 предприятий, 186 работ о 61 предприятии.

Когда мы рассматриваем работу ученого, где подводится итог его исследования, не безразлична для нас и сама личность ученого. Евселевский Л.И. - подвижник краеведения. Он долгие годы ведет большую исследовательскую краеведческую работу по Полтавщине. По проблеме диссертации у него более 50 научных работ, а общее количество его работ по истории краеведения и методике преподавания истории в вузе превышает 200. Он активно пропагандирует результаты своих исследований. Многие из нас слушали на конференциях его содержательные интересные доклады и сообщения. По его инициативе и при активном участии была подготовлена и проведена в г. Кременчуге Всесоюзная научно-практическая конференция «История предприятий СССР: социальное развитие трудового коллектива».

Сам факт подготовки докторской диссертации по проблеме историографии в филиале политехнического вуза говорит о большой настойчивой работе, которую проделал диссертант. С момента создания при Институте истории отдела исторического краеведения, Евселевский Л.И. активно с ним сотрудничает. Отдел исторического краеведения рекомендовал к защите диссертацию Льва Исааковича и просит членов ученого совета поддержать мнение отдела. Считаем, что он заслуживает присуждения ученой степени доктора исторических наук.