От і наблизилася найзагадковіша пора року — час зимових ворожінь. А щоб нічого не пропустити, авторка книги Лада Лузіна підготувала "Календар зимової ворожби”. Тож, знайомтеся!
На Святці ворожили на різноманітні теми, а от на Андрія (13 грудня за нашим стилем) - виключено на судженого. Свято Андрія Первозваного вважалося в Україні чоловічим днем, і кожна дівчина сподівалася у цю ніч вгадати свого чоловіка!
Саме у вечір на Андрія дівчата зазвичай вибігали опівночі, щоб запитати ім'я першого стрічного. Яке ім'я той назве — так зватимуть твого майбутнього чоловіка!
Панянки дореволюційного Києва йшли на богослужіння до Андріївської церкви (збудованій на Андріївській горі), а після служіння виходили і запитували ім'я першого чоловіка, якого зустрічали.
Увечері на Андрія дівчата (і не тільки киянки) клали під подушку натільний хрест або складали хрестом свій пояс і говорили замовляння, щоб побачити уві сні жениха:
Живу у Києві на горах,
Кладу хрест у головах;
З ким вінчатися, з ким заручатися,
З тим і за руки триматися.
Ще одне ворожіння — взяти жменю конопляного насіння, вийти опівночі на двір, тричі обійти навколо хати або повітки, сіяти в цей час насіння і промовляти:
Я, святий Андрію,
конопельки сію;
Дай же, Боже, знати,
з ким весілля грати.
Ворожити можна було і ввечері на Андрія, і в сам Андріїв день, бо за старим стилем це було 30 листопада — канун зими — теж важлива подія у народному календарі.
Можливо, причиною популярності андріївських ворожінь стала особлива влада апостола над стихією води? (За легендою, вдаривши об землю посохом, св. Андрій сховав під Андріївською церквою ціле море.) З водою пов'язана ціла низка зимового ворожіння: на воску і воді, на яйці й воді, на каблучці й воді, на соломі й воді, на свічці, що плаває, на ополонці.
Одне з найпопулярніших ворожінь - ворожіння на балабушках.
Балабушки — суто українська традиційна страва. Це такі маленькі круглі булочки. Їх подавали разом з борщем.
Для ворожіння воду для замісу балабушок обов'язково треба було принести у роті з криниці, ополонки або трьох джерел. І поки одна з дівчат несла воду, інші дівчата або парубки навмисно її смішили, щоб вона пирснула і пролила воду. Існувало й інше правило — воду в роті треба було наносити так, щоб ніхто не бачив. А якщо хтось трапився — треба було вертати назад і все починати спочатку.
Під час ворожіння декілька дівчат клали свої балабушки на підлогу, на лаву і запускали в хату собаку. Чию балабушку пес з'їсть першу, та першою вийде й заміж.
Таким же чином в роті носили воду і для замішування калити — ритуального круглого коржа із діркою, який під час спільних вечорниць дівчата і парубки підвішували на червоній нитці під стелею і по черзі намагалися вкусити. (Причому воду для калити ще й настоювали на травах, зокрема на любистку, який призначався для любовної магії).
А ми калиту місили,
з усіх криниць воду носили;
Як балабушки місили —
з ополонки воду носили.
Ось так!
Попереду ще Святки — теж гарна нагода згадати традиції та поворожити!
Книга Лада Лузіна. Чарівні традиції українок. - Харків: Фоліо, 2018
